Уламок темряви

Кайдани

Під склепінням печери панувала мертва тиша. Морок нечутно огортав високі стіни, просочуючи кожну щілинку, нерівність та боріздку, майже до основи сточену тихим і невблаганним плином часу. Його кам'яну сталість упродовж років не порушував жоден звук, рух та вібрація ззовні.

Непроникна пелена темряви вкривала глибини порожнечі, де її стіни різко переходили у гладеньку площину із мовчазного первісного каменю; чорний туман тут настільки загус, що затримував світло та звук, тож нічого не було здатне сягнути похиленої над прірвою товщі каменю.

Посеред площини, немов мертвий останець, простяглася велетенська туша; іноді вона здригалася в бентежному сні, безсило шарпаючи подряпану кам'яну підлогу; кінчик її хвоста дрібно тремтів, крила судомно возили по землі у намаганні розігнати темряву, що їх скувала.

Повіки дракона затремтіли і невпевнено піднялися. Незабаром зрозумів він, що марно напружував зір у повсюдній темряві печери; згадавши, як часто впевнявся він у цій жорстокій істині, дракон безсило зітхнув.

Сухе повітря, що увірвалося до його легень і нечутно їх залишило, подряпало зневоднену горлянку змія, і вона защемила, заскиглила, наче дитя, що просить води.

Крізь чорний туман долинув ледь чутний звук, від чого у зловісному передчутті серце дракона завмерло. Легкий шурхіт тканини, ковзання довгого вбрання по камінню було чутно все ясніше, і незабаром дракон відчув, як холодна рука торкнулася його носа, закутого в рогові пластини.

— Прокинувся... — тонкий хрипкий голос пройняв його вуха, і він застогнав у гіркому відчаї. Невагома постать — діва, оповита білим полотном, — посміхнулася йому — І підкорився. Як просто зламати твою гордість, драконе, — той самий голос тисячами голок продер його сутність, і, не бажаючи терпіти глузування, він подався вперед у намірі схопити діву іклами. Важкий ланцюг стис його шию, і дракон безсило впав на землю.

— Яка нерозумна істота... Невже ти вважаєш, що я тебе полонила? — продовжила вона, обходячи його без звуку та сліду. — Ти сам до мене прийшов.

Усередині черепа, в глибинах свідомості дракон відчув тремтіння, неначе невідома істота торкнуло струну, приховану в пітьмі, давно забуту й огрубілу за довгі роки. І хоч довгий час цю струну ніхто не тривожив, її коливання похитнули весь його розум, бо всі інші струни були з нею переплетені; і спогади прийшли.