Біжить стрімголов лев. Густа грива затуляє йому очі, але він не зупиняється і мчить проти вітру. Ніхто не знає, хто стане його наступною жертвою...Навіть він. Цього не знали й мої батьки...
Я завжди згадую їх, коли бачу лева, хоча я їх зовсім не пам'ятаю. Але слова тітки Імани назавжди впилися в серце своїми отруйними іклами.
На смертельний двобій з левом вибігає розлючений гепард, що не зміг витримати втручання на його власну територію. Мені здається, що переможе гепард: він захищає свою домівку. Але життя таке непередбачуване. А того разу було так само? Лев захищався чи ні? Важко зрозуміти це мені, але не Сонцю. Воно нам всім дало життя, воно все знає. Навіть знає, де знайти ,те чого ми так бажаємо, чого так сильно нам не вистачає. Тієї прозорої рідини, що білошкірі називають її водою.
Шаман нашого племені говорить, що так нас покарали боги, ми так вимолюємо прощення перед Сонцем. Тільки за що? Ніхто цього не знає.
А в сей час тітка Імана лежить непритомна через брак води.
Я пам'ятаю,як колись, коли я була ще зовсім дитиною,велика залізна птаха приземлилася біля нашого поселення, а з неї вийшли білі створіння, що так були схожі на нас. Вони прийшли з миром. І з водою. Тоді вони мене врятували, бо я помирала, як зараз моя тітка... Чому ті посланці богів не прийдуть зараз, коли це так потрібно. Чому вони нас не чують? А може, чують, та просто їм байдуже. Сонце, скажи! Благаю! Але воно не відповіло, а просто заховалось за одного з сірих небесних велетнів.
Починає сутеніти. Кудись зникли лев з гепардом. Дорослі зібралися у велике коло, щоб обговорити становище і вирішити, що робити далі, бо з кожним днем засуха простягає свої руки далі й далі. З кожним днем таких, як моя тітка, стає все більше і більше.
Хотілося б почути, про що говорять дорослі, та мене не пустять, я ж лише дитина. Та, мабуть, вони винесуть вирок: покинути ці землі і шукати нові. Наше плем'я давно вже не кочувало з місця на місце. Нам тут всього вистачало. Була їжа, була вода. Ми були щасливими. Що ще потрібно для щастя? Батьки... Чому я їх не пам'ятаю, але так сумую за ними. І знову ще одна загадка.
Непомітно, але впевнено, ніч накрила мою землю ковдрою з яскравими зірками. Холод спустився з неба на землю і полегшив страждання тих,хто чекає зустрічі з тими самими зірками...
