Який гарний вечір. А он там з'явилася перша зірка. Найяскравіша. Дивлячись на небо, я кожен раз згадую Африку... Як давно це було. Тепер про неї я знаю надзвичайно багато з теоретичного матеріалу, та хіба можна про щось дізнатися, лише читаючи про це. Звісно,що ні.
Підіймається теплий літній вітерець. А моя легенька блакитна сукня з легкістю йому піддається. Тепер йдемо вдвох. Я і він. Відколи я тут , я ще ніколи не почувалася самотньою. Це так прекрасно. А ще прекрасно бродити заруку з вітром незнайомим містом... Він повернув ліворуч – і я за ним. Це місто настільки велике,що я, мабуть, до часу відправлення свого автобусу не встигну відвідати те, що запланувала.
Дивна вулиця ...Дивний день... Сьогодні вихідний. Та я чомусь прокинулась рано і вирішила присвятити цей день подорожі . Подорожі в сусіднє місто. Матуся не була проти. Вона обожнює пригоди. Та чомусь я не захотіла брати з собою друзів . Не знаю чому. Інколи деякі ми не можемо пояснити розумом. Ми просто відчуваємо. І все...
Я помітила,що кожне місто має свою особливо атмосферу. Свій особливий кисень,який не зрівняється ні з чим. Унікальність...
Мої роздуми перервав звук схожий на схлипування. На вулиці вже було темно,тому я не відразу помітила молоду дівчину,що сиділа на сходах одного будинку. Повз неї проходили люди, але ніхто не спинявся,щоб спитати,що сталося.
Я вирішила підійти до неї. Сльози текли по її красивому обличчі, капаючи додолу. Мені стало її страшенно жаль: така юна, а така сумна... Вона, мабуть, не помітила мене чи просто не хотіла цього зробити. Сівши на сходах поруч з нею, запитала:
- Який гарний вечір, правда?
Та вона нічого не відповіла. Навіть не подивилася в мій бік. Що ж могло трапитися такого жахливого, щоб ця дівчина так страждала... Я продовжую:
- Знаєш: у кожного в житті трапляються неприємні ситуації, та з ними потрібно боротися. Ти можеш... - та мене перервала ця дівчина.
- Що тобі від мене потрібно!?
- Можливо, я б могла допомогти тобі, якщо б ти мені все розповіла.
- Мені не потрібна допомога!
- Потрібна. Усім нам вона потрібна. Інколи потрібно лише виговоритися – і стане легше. Слово – то могутня зброя, - сказавши це, я замовкла, але нікуди не пішла. Я чекала...Я знала їй потрібен час.
