Солодкий смак помсти

Розділ 20. Гру закінчено

Ніч огорнула місто чорною вуаллю і зірки, неначе срібне мереживо, прикрашали її. Було тихо, навіть занадто. Лише єдине вікно світилось у нічній темряві. І це не вікно Таємної подруги, що, напевно, вже спало вам на думку. Воно було у спальні Нори. Саме там і знаходяться наші герої. Вони читали останнього листа від Таємної подруги, який складався лише з одного речення: "Готуйтеся до фінальної гри, я прийду по вас". Як не намагалися вони вигадати план, але нічого не виходило.
Навіть найбезглуздіші ідеї оминали Нору, Валері, Тайлера та Ніка. Увесь час до голови йшли тільки запитання, які у свою чергу залишалися без відповідей.

- Я виснажена, - сказала Вел, сідаючи у велике червоне крісло.

- Добре, давайте замовимо піцу, - запропонував Нік.

- Чудова ідея, - підтримав Тай.

Через двадцять хвилин дві піци лежали на столику в кімнаті Нори.

- Нас хочуть вбити, а ми замовляємо піцу! Це просто смішно! Із самого початку ми поводимося як залякані дітки, замість того, щоб діяти. Чи ви й досі, навіть після смерті наших друзів, не сприймаєте все серйозно?! - Нора не витримала, різко підхопилася з ліжка і відклала надкушений шматок піци.

- Норо, я прошу тебе, заспокойся! І що ж ми повинні були робити, га? Нам ніхто не вірить! Тільки у фільмах та книгах усе так легко, але ми не ті герої, які вигадують плани за лічені хвилини і рятують себе. Це реальне життя! - відповіла їй Вел і хотіла щось додати, але втратила свідомість.

- Валері! - вигукнув Тайлер. Проте хлопець також впав на підлогу, а за ним Нік і Нора.

***
Вел прокинулась він жахливого шуму двигуна, який начебто був у неї під вухом. Проте зовсім отямившись, дівчина зрозуміла, що лежить на підлозі в автобусі. Вона спробувала піднятися, але він різко загальмував. Вел впала на спину і відчула під собою щось живе. Це була Нора, її рука лежала під головою Валері.
- Ой! Боляче! - крикнула Нора і розплющила очі. - Вел? Де це ми? Я нічого не пам'ятаю, - додала дівчина згодом, дивлячись на Валері зляканими очима.
- Я також майже нічого не пригадую. Але ж очевидно, що ми в автобусі, - відповіла вона.
Дівчата почули шепіт у самому кінці автобусу й ще більше перелякалися. Переглянувшись між собою, Валері та Нора вирішили підійти ближче і подивитися. Крок за кроком вони повільно наближалися до останніх сидінь. Та раптом з-під них з'явилася рука і схопила Валері за ногу. Дівчина навіть не встигла нічого зробити, як знайомий голос промовив:
- Все добре, це Валері, можна вилазити, - і перед дівчатами показалися голови Тайлера та Ніка.
- Ви взагалі нормальні?! - запищала на увесь автобус Нора. - Я ледве не померла від страху!
- Не повіриш, але ми також, - відповів Тайлер і міцно обійняв Валері. - Ви добряче нас налякали.
- А хочете злякатися ще більше? - друзі повернулися і побачили Кейтлін. Сьогодні вона була особливо гарною. Довгий синій плащ покривав усю її постать, а руде кучеряве волосся акуратно викладене на плечі. Образ доповнювала червона помада.
- Раджу вам сісти зручніше. Наша подорож буде довгою, - лукаво посміхнулась рудоволоса.
- Зупини автобус, припини це все, доки ще маєш можливість! - набравшись хоробрості, вигукнула Нора і вмить розчервонілась, наче помідор.
- Доки я маю можливість?! У мене завжди вона є, чого не можу сказати про вас. Я так довго планувала цей день і все буде ідеально. А тепер сідайте. Негайно! - у її руці був пістолет і вона тримала його досить впевнено.
- Навіщо? Навіщо ти їх убила? Елізабет, Мелані, Трейсі та Ліам. Вони не заслуговували на смерть! - сказала Валері.
- Я буду вирішувати, хто і на що заслуговує, - Кейт впевнено ходила вздовж автобусу, високо піднявши голову. - У цьому пістолеті шість куль. Кожен отримає свою, - повільно мовила вона.
- І навіть ти? Неочікувано, - сказав Нік. - Я б на це подивився.
- Не думаю, що ти й досі житимеш, коли це трапиться, - єхидно посміхнулась Кейтлін. - Ну що ж, з кого почнемо? - дівчина почала по черзі вказувати пістолетом на кожного хто був в автобусі, обираючи жертву.
Проте раптом автобус різко зупинився. Біля крутого обриву. Усі попадали на підлогу Здається, навіть сама Кейтлін не зрозуміла, що трапилось. З-за керма вискочив Ден і схопив її.
- А почнемо ми з тебе, божевільне стерво! - він намагався забрати пістолет, проте вона вперто відбивалася від нього ногами та руками. А потім закричала:
- Тоді Валері помре першою! - і пролунав постріл. Дівчина вже була готова до смерті, але раптом перед нею з'явився Нік. Куля влучила йому в серце.
- Ні! - закричала Нора, але було вже пізно.
Кейтлін була сповнена люті й хотіла зробити ще одну спробу, але Ден штовхнув її з відкритих дверей автобусу в прірву.
- Гру закінчено! - плюнув він їй услід.

***
Пакуючи останні речі до валізи, Валері відчула неабияке полегшення. Після стількох місяців жахіть та вбивств, вона могла розслабитися і більше не боятися за своє життя. Дівчина сіла на ліжко і подумала чи нічого не забула. До кімнати увійшов Тайлер:
- Вел, ти готова? Нора прийшла попрощатися.
- Вже йду, - посміхнулась вона.
Нора стояла на подвір'ї. Її червоний комбінезон виділявся на зеленій траві, мов квітка. Вона обійняла Валері:
- Упевнена, що хочеш їхати?
- Так, після всього, що сталося, це місто завжди буде нагадувати мені про Елізабет, Мелані, Трейсі, Ліама, Ніка. Занадто важкий тягар.
- Проте Кейтлін мертва, а Ден відбуває своє покарання. Набагато спокійніше, правда ж? - запитала Нора.
- Так, але поїхати я все одно хочу.
У відповідь подруга лише посміхнулась і ствердно кивнула головою.
Життя змушує нас пройти через безліч випробувань. Вони або зламують нас, або роблять сильнішими. Ця історія їх ламала, поєднувала, зближувала і робила сильнішими. Вона ще довго буде переслідувати їх у нічних кошмарах. Проте все рано чи пізно забувається...
*********
Ну що ж, пройшов досить великий проміжок часу і нарешті я повернулася до цієї історії з отаким от фіналом. Знаю, що зараз його вже мало хто прочитає, проте мені буде набагато спокійніше, коли я знатиму, що тут є завершення. Дякую, що читали цю книгу і підтримували мене. Сподіваюсь, що Вам сподобалось)