Дві загублені душі шукають за стінами вічність.
На вокзалах собаки розлуку ковтають, як ром.
А давай не будем сьогодні любити навічно,
Тільки тут і тепер. Ці собаки й старезний перон.
Я не знаю тебе досконало, як першу молитву,
Ти не вивчив по нотах мене, як гітарну струну.
Та давай просто зовсім забудем про вічність і битви,
Що так часто зганяють продерті душі в труну.
Ніч холоне в долонях. Розбито годинник на миті.
Теплі зорі світають в північних чорних очах.
А давай віддамо свої душі холодній блакиті
І, узявшись за руки, повстанем у інших світах.
Чи тебе хіба геть не лякатиме вицвіла вічність,
Що захоче відпити не раз твою вистиглу кров?
А давай не будем любити сьогодні навічно,
Тільки тут і тепер. Твій вогонь і володарка суму - Любов.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Міста. Потяги. Вокзали
PoetryТам, де шляхи перетинаються. Там, де звичні речі набувають інший сенс. Думки вголос, нічне натхнення або просто поезія відстаней.
