?- Коді! Не відпускай мене, будь-ласка! Будь-ласка, Коді!! Коді!!! ?- він востаннє поцілував мене і провів поглядом.
?- Все буде добре... Я кохаю тебе... ?- почувши це в мене знову повторилось теж саме... замало повітря... темно в очах і шалене розб...
Неділя 08:42 День 2 Фууух, згадавши вчорашнє, я зраділа, що прокинулась в ліжку сама. Сильно хочеться кави, виходячи з кімнати помітила як в сусідній спальні солодко сопе Скот. Який же він хороший хлопець та друг. Вчора він не ліг зі мною в одне ліжко, але й не залишив одну в будинку. Який він милий... мені захотілось його сфотографувати
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Коли я вже хотіла йти на кухню, почула як він ворушиться - Доброго ранку - привітався Скот - Привіт... хочеш кави? - Так, будь-ласка, зроби кави та повертайся мені потрібно поговорити з тобою - Добре - я послухала його і швидко вийшла з кімнати бо мені стало ніяково, що я вломилась до нього сплячого зранку. Зробивши кави, я повернулась до Скота. - Сідай - він вказав рукою на місце на ліжку біля нього, усівшись я відпила свою каву. - Я вчора був у Коді - Як!? Чому ти не взяв мене з собою?! Ти ж знаєш як я сумую за ним! - Тортику, ну зрозумій ти і так засмучена, а якби я ще й тебе привів до нього... - Ну так, ти правий... - І в нас є план. - Серйозно?! - зраділа я. - Так. - Просвіти мене... - Отже, слухай мене, уважно. Там де сидить Коді чергує охоронець. Він один має відпрацювати дванадцять годин, тому в ночі, в другій сорок п'ять він покидає пост, а на його місце через п'ятнадцять хвилин стає інший. Наш план такий: 1. Ми маємо дістати карту за допомогою якої Коді зможе відчинити двері. Копія її знаходиться у цього охоронця але також є оригінал який знаходиться в закритому кабінеті під наглядом директора. Якщо пробувати діставати її в охоронця це буде дуже палевно, а якщо з кабінета то доведеться чекати до четверга так як директор вилетить до Уельсу, тож в нас всіх буде обмаль часу. 2. Непомітно донести її до камери, так як всіх відвідувачів ретельно обшукують при вході. - І... також... Ти коли не будь чула, що це таке глібенкламід? - ні ніколи. - цей препарат продається в аптеках в капсулах, частіше всього його використовують в медицині під час операцій щоб ввести людину під наркоз або іншими словами зробити її непритомною... - Ми маємо пронести Коді цю ампулу, щоб він знешкодив охоронця. - договорила я замість Скота. 3. Саме так, далі він має відчинити двері, знешкодити його, помінятися з ним одягом та затягнути його у камеру. На це в нього буде всього навсього 15 хвилин, а тоді спокійнісінько вийти звідти. - Але це тільки на словах... а як би все це відтворити в житті? - Дуже і дуже просто - відказала я. - щоб дістати картку мені потрібно познайомитись з цим директором... Піти в ресторан, покататись з ним в машині, нашептати кілька компліментів, і вуаля я в нього на колін... ой, тобто на роботі. Так, і я в нього на роботі, а тоді і мені знадобиться той глібенкламід... А пронести це до Коді і взагалі не проблема, головне спритність рук... - Хм... ну допустим, але як нам познайомити тебе з шефом? - запитав Скот. - Не знаю...Хоча..! Якщо думати логічно то ніде інде як у нього ж на роботі, правильно? Тому ми маємо почекати його на парковці, коли він виходитиме з роботи, тоді я буду проходити повз і типу випадково «підверну ногу» він звісно не відмовиться в допомозі мені ну, а далі... все за мною - Так, тортику, а ти не така проста як я думав - ухмильнувся Скот і підставив мені руку, я дала йому п'ять.- А ти хоч знаєш як він виглядає? - я поцікавилась в нього. - Так, здається я бачив його...
