Пропустивши крізь себе нескромну кількість спиртного, усіх можливих видів, я навіть не зрозумів як очуняв у себе в дома на дивані. У сусідній кімнаті басовито сопів хтось. Супер! Тепер ще й Гарольда випроваджувати. Краще й бути не може...
Коли уже друга пляшка пива заспокоювала розбурханий вулкан у моїй голові, за кухонним столом Гарольд завзято підмовляв мене поїхати до книгарень тієї особи що хоче продавати мої книги.
- Ну їдьмо!- благав він - Ти ж пізніше не погодишся!
- Для чого мені це? Нехай вона собі продає як їй заманеться, а мої відсотки від продажу надсилає поштою. І все!- буркнув я.
- Ти не розумієш! А якщо їй заманеться привласнити твої книги, то..
- То я подам на неї в суд за порушення авторського права, відсуджу все майно і стану багатим. - перебив його я.
- Ну, нехай буде по твоєму. Не хочеш, не треба. Але лишу її номер телефону. Хоча б передзвони, і повідом про своє рішення. - він з докором і п'яною непередбачуваністю в очах, зиркнув на мене.
- Гаразд. А тепер, досить пити уже! Забирайся, незваний ти гостю!- вдавано гаркнув я і засміявся.
- Не злись, малий, інакше я нікуди не піду.
- Добре, добре. Іди уже.
Він мовчки попрямував до дверей.
- І ще. Спасибі тобі. - Гарольд повернувся до мене обличчям.
- Завжди до твоїх послуг, друже! - ми потиснули один одному руки, і він пішов. Без зайвих слів, і церемоній. Так вже в нас заведено.
Я їй сьогодні не телефонував. Голова йде обертом від однієї думки що тепер знову доведеться мати справу з цими всіма паперами, бланками, чеками і іншими непотрібними формальностями. Невже це настільки важливо...
Чорт із ним. На завтра. Усе відкладаю на завтра.
