-Доброго ранку! Прокидайся,синочку! - мамин голос ледь пробивався крізь пелену найсолодшого вранішнього сну. Тепла й ніжна рука ковзнула по Денисовій голові, скуйовдила неслухняне волосся.
-Вставай, соньку! Чи то у мене сьогодні день народження? - прогримів густий татів бас, а тато тим часом смикнув хлопчака за вухо.
Саме так розпочався десятий день народження Дениса Потапенка на прізвисько Потап. Це прізвисько з'явилось у нього вмить, коли хлопчика кілька років тому привели перший раз у перший клас. Батьки непомітно розчинились у юрбі, залишивши сина самого. Потапенко широко розплющеними очима роздивлявся шкільне подвір'я, навчальний корпус та спортзал, намагаючись усвідомити, що тут, у відгородженому парканом від щасливого дитсадківського минулого місці, він проведе значну частину свого життя. З «висоти» прожитих років шкільний період здавався йому нескінченністю і нічого, крім остраху, не викликав. Довкола нього ( самотнього й покинутого) штовхалися люди, не звертаючи уваги на малого, який затиснув у руках прив'ялий букет і чекав сигналу, щоб розпочати свій похід до вершини знань.
- Чого застиг, як той пам'ятник? - чийсь голос несподівано вирвав його із задуми.
Біля Дениса зупинився невисокий на зріст хлопчина, схоже, його одноліток, але, на відміну від Потапенка, в очах у незнайомця вирувала незбагнена радість, якою він охоче ділився з довколишнім.
- Першачок, чи що? - підморгнув той Денисові, і його веселість змусила Потапенка усміхнутись у відповідь. Хлопець окинув його поглядлм, чомусь гмикнув і запитав:
- А як звати тебе?
- П-п-п... - затнувся Денис. -Пооотап... - не встиг назватися він.
-Дивне якесь у тебе ім'я - Потап! - вигукнув новий згайомий і, не даючи бідоласі Потапенку вставити бодай слово, сказав: - Але за це батькам подякуй! Ну що, рулимо до наших!? - махнув рукою.
« Нашими» виявилася купка трохи схожих один на одного дітлахів, які так само безпорадно та перелякано, як і Денис Потапенко, тупцяли навколо ще досить молодої, високої, але недбало вдягнутої тітки з хитромудрою зачіскою. Вона силкувалася розставити дітей у тільки їй відомому порядку, при цьому дратувалася, що її ніхто не розуміє, і від того ставала деталі більше схожою на злу няньку з американських комедій.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Не такий
Fiksi RemajaЦя книга вражає своєю відвертістю. Про школу, родину, суспільство, полишених самих на себе дітей, і взагалі про життя, яким воно є - без прикрас і без купюр, сповнене суворих реалій і випробувань. Може, хтось скаже, що дитиною, тим паче підлітком...
