Отямившись я зразу ж поїхала в аеропорт. Приїхавши туда я побачила дуже багато людей.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Хтось плакав від щастя, хтось сміятися від горя. Обстановка була дуже загострена. Побачивши натовп людей які стояли біля стенду на якому був написаний список померлих . Я із великою силою уся заплакана розпихала людей щоб туди добратися. У списку я не знайшла Германа мені на душі стало легше але якийсь голос з заду мене сказав - Ти не радій так- сказала засмучена побита життям жінка -Чому?- із здивуванням запитала я - Тому що кожної хвилини міняють списки Я із розпачем на обличчі я вийшла із натовпу людей. Я вирішила чекати коли будуть остаточні списки. Люди ще довго не розходилися шукаючи своїх рідних та близьких. Але уже в 01:30 у аеропорту не було нікого окрім мене та стюардес які що хвилини бігали міняючи списки. Я сиділа на одному із крісел які так і нагадували мені про Германа і не полишали мене надії. Надягнувши наушники я включила той самий наш трек It's my life. Заплющивши очі я відчула як знову той самий запах роздивляючись навкруги я побачила його - Герман - шаленим голосом закричала я - Я так тебе чекала І дуже сильно обійняла сказавши - Я знала що ти не загинеш - Я теж вірив в це але все не так я загинув чуєш загинув Із переляканим обличчям я зірвалася із місця. З великим подивом запитала мене стюардеса - З вами все добре? Освідомивши що це все був лише сон я із задуманим обличчям відповіла - Так..... так зміною все добре. Побачивши списки я уже освідомлювала що це вже останні списки. Я іще з далеку шукала у списку Германа але там його не було. Дуже виснажена я поїхала до дому. Зайшовши в кімнату я лягла на ліжко і навіть думати не хотіла що його може не бути . Але ці лиходійні думки не покидали мою голову. Я ще цілу ніч проплакала у роздумах про нього
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Ранок 7:00 - Софія вставай ти запізнюєшся в школу. Це була моя мама яка завжди будить мене на 10 хв скоріше. Але я вже давно не спала. Я вирішила що не піду сьогодні в школу . Із гнівом роздався голос мами яка направлявся в мою кімнату. - Софія ти не встигнеш в школу Зайшовши в мою кімнату мама побачила моє запухше червоне лице і дуже великі мішки під очима. - О боже доню що з тобою - Мамо мені дуже погано - знову заплакавши впала в мамині обійми - Тихо тихо все буде добре - гладячи мене по голові сказала мама Усе розказавши мамі ми вирішили що я сьогодні в школу не йду а побуду сама на одинці.
4:25 Сидівши в кімнаті і гортаючи наші фотографії з Германом я почула дуже знайомий голос я із думками що це Герман вибігала із кімнати. Але це був не він це були мої дівчата. - А це ви заходьте - розчарованим голосам сказала я Зайшовши назад у кімнату але уже із дівчатами . Вони заходилися мені розповісти все що відбулося за сьогоднішній день. Я вдавала що їх слухаю але насправді я думала лише про те як я колись вийду на вулицю а там мене набуде ніхто чекати думаючи про це я уже не чула сенсацій в школі і тут мої думки перериває Віка - Ауу ти воше тут ти мене чуєш - Так так звісно - Та досить думати про нього він ж не помер а просто полетів в Норвегію - із здивуванням сказала Діана - Що? Ти хоть знаєш що літак в якому летів Герман розбився. І я не знаю чи він живий . І що я ні на секунду не можу думати не про нього. Тому що кожен кутик цієї грьобаної кімнати нагадує про нього! !! Я по вулицям пройти спокійно не можу адже все нагадує про нього. Та кому я це розказую. А тепер гедь із моєї кімнати.- із розлюченим голосом випхала їх із кімнати. Заченивши за ними двері я побігла на дах нашої багато поверхіки в надіях закінчити це все . Стоючи на краю
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
я вже хотіла дати крок але......... Продовження 23 березня Чекаю на підписки і комептарі😘😘😘
