Я відчула як ніж торкається мого живота і тут я зрозуміла що це останній день який я живу на цьому світі. Я хотіла втикти але тим самим вирила собі яму. Дальше я памятаю лише як я стікала кров'ю а навкруги нікого не було. Потім я проснулася в лікарні. І побачила як біля мене метушилася медсестра. - Вибачте я як я тут опинилася?- ледви промовивши запитала я. - Тихо тихо вам не можна говорити ато шви розійдуться . Вас сюди приніс хлопець. - А як його звати? - Він не сказав. Сказав лише що він ваш знайомий . А тепер лижіть і не говоріть вам потрібний відпочинок. Я подумала що це був Кріс
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Кріс- мій найкращий друг. З яким я провела все літо. Але коли я поїхала в Норвегію ми перестали спілкуватися.
Тут знову прийшла медсестра із лікарем. Лікар повідомив мене що операція пройшла успішно що потрібно ще тиждень полежати в лікарні щоб загоїлися шви - Але лікарю у мене за тиждень випускний і ми ще не навчилися танцю. - Ооо а танцювати тобі бижайші 2 місяці не можна. - Але як?- із сльозами на очах сказала я . - Мені дуже шкода - сказав лікар виходячи із палати . І я була настільки розчарована що готова була померти. Але як завжди це мені не давали зробити мої подруги які вічно появлялися в цей самий момент. Зайшовши до мене в палату вони як завжди розповідали що нового трапилося в школі. Пройшов тиждень Мене вже виписують з лікарні. - Лікарю дякую вам велике - дуже радісно сказала моя мама - Та нема защо це моя робота. Але будьте обережні швидко пересуватися її не можна. - Так так лікарю дякую.
Школа 10:00. Випускний бал. Ніхто не знав що мені не можна танцювати. А я не хотіла підставляти дівчат. І ось ведучий оголошує наш танець. І тут мені закрутилася голова. - Софія з тобою все гаразд - Так так Вийшовши на сцену я закрила очі і почала танцювати біль була такою нестерпною але я терпіла. Відкрила я очі лише тоді коли почула той самий плескіт долонь на останьому ряді. Він відрізнявся від усіх інших. Відкривши очі я побачила Германа. Від щастя я прямо зі сцени побігла до нього в обійми
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
хоч і біль так і не зупинялася. - Ти живий - із сльозами на очах сказала я - Так я живий Більше я нічого не чула лише дзвін в руках. І відчувала як кров тиче по моїй чорній сукні..... Продовження буде.
