♡Заплутана Історія♡

Розділ 4

 
Уроки закінчилися. Аня та Ната вийшли з школи.
-Ну що по домам?
-Ну так звичайно,тільки не забудь...
-Так, я знаю,на 18:00 біля парку. Аня я все пам'ятаю.
-Ну добре, тоді до зустрічі.
-До зустрічі!
Аня йшла по дорозі, в неї в голові був безлад. Вона думала, що має робити, як має сказати,  і в кінці кінців, як найти Ваню - це її найбільше турбувало. Ось і будинок,  з вікна побачив її Артем, невтримався і крикнув:
-Сестра іде!
Дівчинка зайшла в дім, скинула рюкзак, взуття та куртку.
-Аня переодягайся та ходи їсти!
-Так зараз мам.
Аня піднялася на другий поверх у свою кімнату. Подивилася у вікно. І спустилася в низ.
-Ну, що як пройшов день у школі?
-Я... У мене...
-Що у тебе?
-Слухай мам, тут така справа... Розгублено відповідала  дівчина.
-В нашої класної керівнички пропав син, і я вирішила їй допомогти...
-Відколи, ти ж її не дуже любила. А скільки йому років?
-16.
-Ого. Давай,я скажу батькові, він ж роби в поліції.
-Оксана Андріївна вже написала заяву у поліцію, іде розшук. Тут ми з Натою вирішили сьогодні на 18:00 іти його шукати.
-Ви, самі?
 -Так, а що, ми вже 9 клас закінчуємо, в мене паспорт з 14 років вже є.
-Ну окей ідіть.
-Дякую мам!
-Тільки недовго, щоб вас потім не шукали.
-Добре не переживай все буде гаразд. (Поцілувала маму в щоку і пішла.)
Я вирішила зателефонувати до Нати де вона.
-Ало, привіт ну ти де?
-Я вже виходжу з дому, а ти?
-Я теж ну по дорозі зустрінемось.
Аня ішла по дорозі.
-Аняяя...-викрикнула Ната.
Аня повертається і її збиває машина. Ната підбігає.
-Ну і що ж тепер робити?Твоя мама нас тепер точно уб'є. Добре, що тільки нога...Я...я хотіла тебе попередити а, ти?
-Швидку! Швидку-чулися якісь голоси.
Аню привезли в лікарню. Її мама одразу ж приїхала, хвилювалася за неї.
-Лікарю! Що з нею? Все добре?
-Заспокойтеся , з нею все добре тільки вона буде спати до ранку.
Мама спокійно видихнула.
-Але це вирішить завтрішній день, ви з дівчикою підете на знімок.
-Добре лікарю, як скажете. А можна мені до неї в палату?
-Ні пацієнту потрібен режим.
Мама сіла біля Нати на лавичку.
-Ну, що волонтери допомогли?
Ната мовчала.
-Що немає слів?
Тут Ната помічає, що повз неї проходить людина яку вони йшли шукати.
-Ми здається знайшли його.
-Кого?
-Ваню...
-Як?
-Ось він.
Ната підійшла до хлопця і спитала:
-Привіт! Ти Іван?
-Хто я? Ні, а може...Я ... я... не пам'ятаю.
-Тебе ж всі шукають, як ти тут?
-Я не знаю...
Ната вирішила запитати у лікаря, що з ним сталося. Але лікаря вже не було в лікарні.
-Ну що, щось дізналася?
-Ну це він, але нічого не пам'ятає.
-Не засмучуйся, завтра дізнаємось. Іди додому спати, вже ніч.
-Добре. До завтра!
-До завтра!
Мама Ані сиділа цілу ніч біля палати. І ось нарешті ранок!
-Чому ви ще тут!
Мама нічого не чула. Вона цілу ніч не спала і тут заснула.
-Медсестра!
-Що?
-Відведіть цю жінку в палату нехай поспить.
-Добре.
І тут прийшов тато Ані.
-Де вона?! Де моя дочкка? Вона жива? Що з нею сталося?!
-Так все гаразд заспокойтеся.
-Як я можу заспокоїтися.
-Ви краще б виконували свою роботу.
-Я цілу ніч був у відрядженні. Тепер дізнався. Чомусь жінка не бере телефон.
-Вона спить.
-Ви звідки знаєте?
-Тому, що ваша жінка цілу ніч просиділа біля палати і на ранок заснула.
-І де ж вона тепер?
-У палаті біля Ані.
-А де Аніна палата ?
-Ідіть прямо, а потім звертаєте на ліво і посходах на третій поверх. Ви вийдете і там буде палата 42.
-Ну спробую.
Аня прокинулася, біля неї в палаті була її мама.
-Мамко...
Мама Ані вмить проснулася і підійшла до неї.
-Ну як ти все гаразд?
-Так мабуть...
-Збирайся.
-Куди.
-Їсти. А потім на знімок.
-Чого знімок?
-Ноги. А ти чого подумала?
-Ну все може бути.
-Ната мабуть Ваню знайшла.