Флавія Беллоуз

14. Безумство

Будучи в не найкращому стані, я вирішила одразу іти додому і там заспокоїтись. Взяла таксі, щоб швидше добратись.
Будинок був зачинений, як я і думала. Я дістала ключі із сумки і відкрила двері. Переодягнувшись в домашній одяг, я зайшла на кухню. На підлозі валялись друзки від розбитої вази. Невже їх ніхто так і не прибрав? Я, попри свою гордість, взяла віник і гайда прибирати. Згадалась мені ранкова пригода. Я стала задумуватись: а чи права я в цій ситуації, чи все ж таки треба було поступити по-іншому?
Після прибирання я направилась в свою кімнату, щоб поспати, або ж повчитись (десь чула, що треба завалити себе роботою, тоді про все інше не будеш думати), як почула, що в мене задзвонив мобільний. На екрані висвітилось "Чарлі❤️".
Зазвичай Чарлі дзвонить і просто запитує, чи треба щось купити додому. Я не хотіла брати трубку, бо ще ображалась і оскільки вважала, що нічого важливого він не скаже, тому просто відклала телефон вбік.
Після кількох годин читання книг, мої очі стомились і я вирішила лягти поспати. До речі, додому хтось таки прийшов, бо вхідні двері відкривались три рази. Виходить, що вдома є всі, крім когось одного.
Коли я майже засинала, то чула, як двері в мою кімнату хтось відчинив. Зайшло кілька людей. Точніше, хлопців. Прислухавшись до голосів, не могла зрозуміти, хто саме, але зрозуміла, що їх двоє. Один з них легенько поторсав мене за плече і щось невиразливо пробубонів. А другий лише забрав руку першого хлопця від моїх плечей і сказав щось на кшталт: "Вона спить, не бачиш? Зайдемо пізніше."
Коли я прокинулась, то довго не могла зрозуміти - приснилось це мені, чи було насправді.
Я дуже хотіла нарешті помиритись з Чарлі, але перша підходити не хотіла, бо вважала, що в даній ситуації не правий саме він.
Повчившись трохи я зайшла в Інстаграм. Я не заходжу туди дуже часто, оскільки вчуся, тому у мене було дуже нових повідомлень.
Відповівши на коментарі і все решта, я прийняла душ і, так ні з ким не заговоривши, знову лягла спати.

Від Флавії:
Прокинувшись вранці від шуму, я була зла. Згадала, як уночі хлопці за стіною голосно щось обговорювали. Я погано спала.
На годиннику шість ранку, пари аж на другу. Чим себе зайняти до того часу? Спершу я вирішила вмитись і привести себе до нормального вигляду.
До речі, я вже другу добу ні з ким не спілкуюсь. Мені здається, що так можна і з розуму зійти.
Я вийшла в коридор щоб зійти у ванну і, спускаючись по сходах, наткнулась на...
...Алісу! (Чорти б її взяли)
Вона, як завжди противно усміхалась і, глянувши на мене своїми підлими і хитрими очима, спитала:
- О, а ти знаєш, в скільки годин твій Чарлі вчора прийшов додому?
Я не розуміла що мені відповісти. Я таки не знала, в скільки прийшов Чарлі. Мене дратувало те, що вона в курсі, а я - ні. Я мовчала. Вона продовжувала говорити.
- Мені здалось, що це було трохи запізно. Як думаєш? - вона говорила і усміхалась. Це лякало мене. Я стояла як вкопана, втупившись в її очі і чекаючи, поки вона заговорить знов.
Від автора:
Очевидно, Флавія не сприймала дану інформацію як потрібно, бо ще була сонна.
- Що, ти здивована, Флавіє? Як так? Я думала, ти знаєш, де був Чарлі? - Аліса ніби то спеціально свердлила Флавію поглядом, надуманно докучала їй своїми запитаннями. Флавія відповіла просто, без істерики:
- Слухай, давай ми з Чарлі самі якось обсудимо цю ситуацію, не треба нам допомагати. Я хотіла б зараз прийняти душ, пропусти, - дівчина легенько відштовхнула Алісу і направилась до ванної. Мабуть, Аліса дуже здивувалась спокійному тону Флавії. А от що творилось в голові самої міс Беллоуз - можна уявити.
Від Флавії:
Сказати, що я була в шоці - нічого не сказати. Сказати, що я переживала за Чарлі - теж нічого не сказати. Я взагалі здивована, як мені вдалось спокійно відповісти тій Алісі. Здається, сказала б вона ще одне слово, то отримала в травму носа.
Я злилась на Чарлі, але так само злилась і на себе. Я знаю, що ми з ним у сварці, тому я не можу бути в курсі всіх його справ. І це треба якось вирішувати. Якщо подивитись на цю справу зі сторони, то може здатись, що Чарлі прийшов із якогось клубу/ресторану/бару; і неясно що там робив. Насправді це все я поки що ставлю під сумнів, адже добре знаю Чарлі, і наврядчи від нього можна чекати чогось подібного. Але де ж він тоді був??

***
Тим часом в Стокпорті. Будинок місіс і містера Еддісонів.
Мrs Е. - Любий, що сказав лікар?
Mr. Е. - ...
Mrs. Е. - Чому ти мовчиш? Не лякай мене.
Mr. Е. - Кейлі, кохана усе добре.
Mrs. Е. - Точно? Покажи, що там написав лікар. Він поставив тобі якийсь діагноз?
Mr. Е. - Нічого він мені не поставив, заспокойся.
Mrs. Е. - Покажи мені той листок, негайно!
Mr. Е. - Кейлі, вибач. Ееем... Здається, я його загубив.
Mrs. E.- Як так?
Mr. E. - Ну, я випадково. Напевно вилетіло із кишені, коли я діставав телефон, - виправдовувався містер Еддісон.
Насправді ж листочок був у нього, але він не хотів засмучувати рідних сумною звісткою. Він поки ще не готовий до цього...
***
Манчестер, приблизно п'ята година вечора.

Від Флавії:
Так, зараз же підійду до Чарлі і запитаю в нього, що відбувається. Вчора він прийшов додому Бог знає коли, я дізнаюсь це від Аліси, а не від нього самого, сьогодні він ні разу не вийшов зі своєї кімнати і навіть пари пропустив.
Я підійшла до його кімнати і сіпнула за ручку, але двері виявились зачиненими. Я постукала. Ніхто не озвався. До цього я прекрасно бачила, як Чарлі зайшов у кімнату. Чому він не хоче відчиняти. І як мені на це реагувати?
- Чарлі, відчини, це Флавія. Нам потрібно поговорити. Чарлі! - я вже зі всієї сили гатила по дверях, але ніхто так і не озивався. Я ще могла повірити, що він спить, але від гуркоту він точно б прокинувся. Зла на нього, і сама на себе я повернулась в кімнату і диміла там ще хвилин двадцять. Потім заспокоїлась і сіла за навчання. Пізніше я подзвонила до Міли, щоб обговорити ситуацію, але вона була поза зоною. В неї, до речі, також проблеми з Нільсоном. Я вирішила не надокучати їй.
Треба відіспатись, всі проблеми вирішу завтра, на свіжу голову...