Флавія Беллоуз

3. Домашній арешт

Я забігла в кабінет математики. Мілана сиділа за партою, як ні в чому не винна особа. Коли я підійшла до неї, вона підняла голову і спитала:
- Ну що, поговорили? - я грізно на неї подивилась.
- Ти серйозно, Міл?
- А що таке?
- Нащо ти залишила мене з ним саму?
- Я хотіла, щоб ви поговорили.
- Я хотіла йому представити тебе, а ти кудись змилась. Ти уявляєш як я осоромилась? - я вже почала сміятись, бо ситуація мені видавалась дотепною.
- Я просто подумала, - сказала Міла, - що можливо, він тобі... подобається? - сказавши це вона хитро усміхнулася. Я тільки закотила очі.
- Це неправда, - сказала я. Хоча сама зовсім не знала, як я поставилась до Чарлі.
У клас зайшов вчитель алгебри. Всі одразу охнули і поробили стомлені обличчя.
Я не вважаю алгебру аж наскільки нудним уроком. То того ж, вона в мене непогано виходить. А ще вчитель дуже часто викликає мене до дошки. От і сьогодні - не виключення.
- До дошки піде-е-е...... - він завжди робив це повільно і протяжно. Дехто вже молився, щоб викликали не його.
- Піде міс Беллоуз, - вирішив він.
- Фу-у-у-ух, - почулось позаду мене. Це був голос Даніеля - він ненавидів стояти біля дошки, а особливо на алгебрі.
Я швиденько вирішила декілька рівнянь і отримала оцінку. Далі урок пройшов, як завжди. Після алгебри у нас була література, потім англійська. До речі, коли я йшла на літературу, то бачила Чарлі - він сміявся з своїми однокласниками, але мене не бачив. На останньому уроці я згадала, що чекає мене вдома, і засмутилася. Добре, що в мене є Мілана.
- Якщо ти - під домашнім арештом, то тобі не можна йти нікуди, крім школи..... то це ж не означає, що ти не зможеш приймати гостей? - з хитрою посмішкою запитала Мілана.
- Ти хочеш прийти до мене? - запитала я з надією.
- Ну...так! Візьму якісь солодощі, щоб ти заїла горе і прийду, - Мілана розсміялась зі свого жарту. Мене це заспокоїло.
Після школи я якомога повільніше йшла додому (хотіла насолодитися свободою).
Коли відкрила двері і зайшла у вітальню, на дивані вже сиділи батьки. Мама розглядала журнал, а тато - газету. Коли я гупнула дверима, вони підняли голови. Я відчувала сором. Хотіла провалитися під землю від їхніх поглядів.
Далі йшла виховна бесіда. Тато говорив про важливість навчання і отримання освіти, мама махала головою. Під кінець: вирок - тиждень домашнього арешту. Я обурилась!
- Один прогуляний урок і тиждень вдома?
- Так! - одночасно сказали мама з татом. Я піднялась в свою кімнату і просиділа там решту дня.

В неділю вранці я все одно відправилась на пробіжку зранку, не зважаючи на арешт. Приємний запах дерев у парку і свіжоскошеної трави додавав мені енергії. Я ніколи не бігала одна, і сьогоднішній день не виключення. Навколо мене було багато людей, а перед собою я побачила... Чарлі!?
Здається, я сказала це вголос, бо хлопець попереду обернувся і помахав рукою. Мої здогадки підтвердилися, це був Чарлі.
Я з певною тривогою замітила, що коли він дивиться на мене, я починаю соромитись.
-Побігаємо разом? - запитав він, коли я підійшла ближче.
- Ну давай, -  погодилась я. Ми почали бігти в повільному темпі.
- Ти займаєшся ще якимось спортом? - почав розмову Чарлі.
- Та ні. Я просто відвідую спортзал і бігаю тут по суботах. А ти?
- Я займаюсь кікбоксингом. Точніше займався.
- А зараз ні?
- У цьому місті немає де ним займатись. І тут немає тренерів для цього. Тим більше, мої батьки не хочуть.
- Чому? - я продовжувала діалог. Надіюсь, у нього не складеться враження, що я надто допитлива.
- Я просто отримав поранення. Точніше зміщення кісток в правій руці.
- Ооойй... Це напевно дуже боляче?
- Трохи є. Я пролежав у лікарні кілька тижнів, бо мені зробили операцію. От так...- закінчив він. Я й не помітила, що ми вже не бігли, а повільно йшли, розмовляючи.
- Розкажи щось про цей твій кікбоксинг.
- Ну... в цьому спорті сполучаються техніка і правила боксу. Але також в ньому присутні прийоми східних єдиноборств. - почав розповідати Чарлі. Він говорив незрозуміло. Але я старалась запам'ятатовувати кожне слово. - ...наприклад удари ногами, підсічки, різні кидки.. - закінчив він.
- Ясно. А з якого міста ти переїхав до нас?
- Я сам з Манчестера. У мого батька тут робота. Тому я з сім'єю переїхав до вас у Стокпорт. - він усміхнувся.
- А в тебе велика сім'я? - не вгамовувалась я.
- Ну, не сильно. Мама, тато, я, молодша сестра... Але що це ми тільки про мене говоримо? Розповідай щось про себе, Флавіє, - запропонував Чарлі.
О Боже! Він пам'ятає моє ім'я.
- Нуу... - почала я, але зрозуміла, що не знаю, з чого почати. Що йому буде цікаво? Тут він прийшов на допомогу і почав задавати питання.
- А твоя сім'я? Велика?
- Ні. Я взагалі одна дитина в сім'ї. Живу з татом і мамою. Народилась тут, в Стокпорті. Колись займалась танцями, потім закинула.
- Чому? - перебив Чарлі.
- Не знаю. Просто перехотіла.
- В тебе хороша постава.
- Дякую, - в мене це прозвучало дещо недоречно.
А ще я замітила, що Чарлі постійно хоче зловити мій погляд. Хоча я чомусь відвертала голову, або просто дивилась прямо, бо трохи соромилась хлопця. При цьому я відчувала його прискіпливий погляд на собі. Мене цікавило ще одне питання, але я не могла про це запитати. Чарлі мені сподобався, тому природньо, що я хотіла знати, чи є в нього дівчина. Я старалась пригадати, з ким він розмовляє на перерві і таке інше. Але схоже, що він спілкується тільки із хлопцями. Але раптом Чарлі витяг мене з роздумів своїм питанням:
- Не хочеш завтра десь зустрітись? - мені почулось, чи він запросив мене на побаченння? А це означає, що в нього таки немає дівчини.
Я дуже-дуже хотіла цього, і вже готова була погодитись, але згадала, що варто бути стриманішою.
- Можна мені подумати? - нарешті подивившись йому в очі запитала я.
Від автора:
- Звісно можна. - Чарлі, як завжди, усміхався.
- Ти ж є у соц. мережах, так? - запитала Флавія, - я напишу тобі, - пообіцяла дівчина.
- Я буду чекати, - з хитрою посмішкою відповів юнак.
Вони попрощались і Флавія направилась в сторону свого дому. А Чарлі ще довго стояв і дивився їй вслід.
Від Флавії:
Чесно сказати, я була в шоці. Чарлі запросив мене на побачення. Я згадала, що треба обов'язково обговорити цю справу з Мілою.
Коли я прийшла додому, мама сиділа у вітальні.
- Щось ти довго сьогодні? - підозріло запитала мама.
- Та ні, як завжди, - якнайспокійніше відповіла я.
Коли я піднялась у свою кімнату, то одразу ж подзвонила Мілі по скайпу і розповіла про все, що сталось.
- Огооо, - подруга була м'яко кажучи здивована, - чекай чекай, це отой новенький, так?
- Ага, його звати Чарлі.
- Ну я зрозуміла. Знаєш, а він красунчик, я тобі скажу.
- Згідна. А ще він такий комунікабельний!
Мілана засміялась.
- Чого ти смієшся? Я тобі правду кажу, з ним так легко спілкуватись, він цікаво розповідає, а який він гарний. Ще він спортсмен, ну, тобто в минулому був спортсменом. Уявляєш, він займався кікбоксингом! Ну, там...кидки всілякі, підсічки..
- Ооу,- перебила мене Мілана, - я бачу ти довго можеш про нього говорити? - ми засміялись.
- Ти так захоплено про нього розповідаєш, - сказала Мілана, - ти випадково не закохалась?
- Та ні.. - я чомусь засоромилась. - Це просто симпатія, - запевнила я.
- А ну так, кохання у вас ще попереду...
Ми засміялись. І тут я зрозуміла, що забула про одну важливу річ.
Від автора:
- Чорт, - лайнулась Флавія.
- Що таке? - Мілана злякалась не на жарт, бо у Флавії різко змінився вираз обличчя.
- Як я відпрошусь у батьків? У мене ж цей клятий домашній арешт! - мало не скиглячи пожалілася подрузі Флавія.
- А на його!... Ну нічого, я вже все придумала.
Флавія завжди дивувалась, як нові ідеї в Міланиній голові можуть виникати так швидко. Деколи дівчина навіть називала подругу генератором ідей.
- Ну? Що ти там придумала? - нетерпілось дізнатись Флавії.
- Та нічого такого мега крутого... Ти просто скажеш мамі з татом, що йдеш до мене, а щоб вони точно повірили, я зайду за тобою.
- Ти думаєш проканає? - Флавія дуже сумнівалася, бо вона і так дуже часто прикривається Міланою.
- Зуб даю! - пообіцяла Міла.
- А що мені тоді вдягнути? - згадала ще одну проблему Флавія.
- Ну я прийду за тобою, і ми виберемо.
- О, ну тоді я спокійна.
Подруги ще трохи побазікали і попрощались. Флавія згадала, що обіцяла Чарлі написати йому свою відповідь.
Вона зайшла в соц мережі, щоб знайти і додати Чарлі в друзі. Але довго возитися не прийшлось, бо Чарлі і сам надіслав заявку на дружбу.
Як тільки-но Флавія підтвердила її, їй прийшло повідомлення від хлопця:
"Привіт. Ну, що ти вирішила?)"
Флавія довго думала, як правильно сформулювати свою відповідь. Щоб і коротко, і вмістити все, що хоче сказати. Але врешті просто написала:
"Привіт. Так, я не проти"
Майже одразу вона отримала відповідь:
"Давай завтра о другій годині. В NightFlower"
Ого! NightFlower - це дорогий ресторан. Флавія там була кілька разів і знала, що там дуже смачно готують. Вона ще раз проглянула сторінку Чарлі. Одна фотографія їй настільки сподобалась, що вона зберегла собі на ноутбук.
О дванадцятій годині дня до Флавії зайшла Міла. Спочатку вони попросили в місіс Беллоуз, щоб вона пустила свою доньку, бо їм треба зробити до школи реферат по біології. Звісно ж, це була неправда, але що робити в такій ситуації? Не могла ж Флавія сказати Чарлі: "Ой, вибач, я не можу зустрітись з тобою, бо в мене арешт на цілий тиждень"
Це виглядало б, як мінімум, смішно.
Отож, дівчата почали вибирати одяг Флавії. Мілана одразу дістала із шафи вечірнє плаття.
- Воно буде гарно на тобі дивитися, а ще воно зручне, - запевнила подруга.
Флавія одягнула його.
- Тобі дуже йде бірюзовий колір, Флав.
- Дякую. До речі, куди це ти так вирядилась? (Мілана також була у платті і з зачіскою)
- Ти не повіриш, але я сьогодні теж йду на побачення.
- Аа, зрозуміло. З Нільсоном?
- А з ким ще? Він запросив мене в кафе.
- Я надіюсь не в NightFlower? - дівчата засміялись.
-  Ну і що тут такого, було б в нас таке собі "подвійне побачення". Так що ми вийдемо разом, потім я тебе проведу, і ми розійдемось.
- Добре, - Флавія погодилась, бо здається, ця генераторка ідей продумала все до дрібниць. Все має вийти!
На голові Мілана зробила Флавії дуже гарну зачіску.
- Та ні.. Це вже перебір! - заперечила Флавія, побачивши у дзеркалі мало не весільну зачіску з шпильками.
- Нічого не перебір! Тим більше, я вже її зробила, а переробляти ніколи, бо за двадцять хвилин друга.
- Що? Я ж не встигаю!!!
- Все ти встигаєш. Тільки зараз головне вибратись з дому так, щоб твоя мама тебе не бачила. Бо вона щось запідозрить, коли побачить тебе в такому вигляді, як думаєш?