Прокляття Андервуд

1

- Мене звуть Кеті. Мені 19. За своє відносно коротке життя я прожила набагато більше, ніж будь-яке інше дівчисько… Три місяці тому я потрапила в інший світ. Тим світом правлять страхи та фобії. Я змогла вижити там і повернулася додому, але, як виявилося, я повернулася не сама... Через двері, що я залишила відчиненими, разом зі мною прийшли і вони… Моє місто було повністю винищене всього за одну ніч, і ця ніч для мене здавалася вічною. Проте, як виявилося, не всі фобії керувалися тільки бажанням поласувати людську плоть і поглинути людську душу. Я знайшла собі нову подругу - ту, хто вирішив протистояти страху. Її звуть Арахна і вона одна з них… була. Тепер вона моя подруга і таємна зброя людства в боротьбі проти загарбників. Після того як військові врятували нас з того міста пройшло декілька місяців. Ми з Арахною встигли вилікувати всі наші рани. Як виявилося фобії мають дивовижну регенерацію, тому моя подруга змогла навіть відростити відірвані кінцівки. Але, як виявилося, її самолікування протікає набагато повільніше, якщо вона не їсть людські душі. А вона не їсть. Люди звикли до неї, до того що вона не така як всі. Всі знають що вона - одна з них, але разом із тим, вона - одна з нас. Усі сили що були відправлені в той судний день боротися з монстрами загинули… Місто було визнане мертвим. Військові побудували лінію оборони навколо і стараються відстрілювати все, що виходить звідти більш як на 2 кілометри. Фобії дуже живучі, занадто живучі. Щоб вбити одну почвару треба величезна кількість куль, або ж вміння потрапляти прямо в голову. Я разом з Арахною перебуваю на одній з воєнних баз і тепер ми – солдати. Моя подруга – дуже серйозна зброя в боротьбі проти непроханих гостей, а я володію необхідною інформацією, щоб допомогти військовим в їх боротьбі. Нещодавно мені почали снитися дивні сни. Я стою в полі, а навколо мене тільки порожнеча і тиша. Я не бачу нічого окрім темряви, але в один момент десь в далечі з’являється світло. Я починаю йти в його напрямку і бачу вивіску, що світиться яскравими літерами “Ласкаво просимо в Андервуд”…

   Позаду почувся шум і в двері хтось постукав.

- Кеті, ти тут? Нас викликають на нараду, - промовив голос по той бік дверей.

- Іду! – відповіла Кеті і зачинила ноутбук.

   Дівчина підвелася і пішла до дверей. За ними чекав Сем. Вони добре здружилися після тієї ночі. Кеті привіталася і пішла з чоловіком в кабінет зборів.