Прокляття Андервуд

4

Краплинки туману осідали на захисному склі перед очима Кеті. Руки дівчини все сильніше стискали автомат. Серце в грудях, здавалося, скоро вирветься і втече назад до рідної кімнати, до ноутбуку із записами про важку долю.
-Не смій називати мене сестрою, - зціпивши зуби промовила Арахна.
-Агов, не дуже приємне привітання, - відповіло створіння, скорчивши засмучену гримасу.
-По-твоєму те, що ти зробила з моїм товаришем було кращим привітанням? – ледве стримуючи крик, сказала павучиха.
-Оу, оте жалюгідне створіння ти називаєш своїм “товаришем” - промовила тварюка, малюючи лапки пальцями в повітрі, - Як же низько ти опустилася сестричко.
-Ще раз назвеш мене сестричкою, то я вирву кожен твій зуб і змушу їх проковтнути, - прогарчала Арахна.
-Які ми злі. О, а це, наскільки я можу судити, та сама Кеті, - промовив монстр, перевівши погляд дівчину у військовій формі, - приємно познайомитися, мене звати Інсекта, я займала пост найкращої подруги Арахни до тебе, - посміялася тварюка.
-Мені все одно, хто ти і ким була. Ти поплатишся за те, що зробила з Рафом, - промовила Кеті.
-А, це так звали того хлопця. Хоча все одно я забуду. Слухай сест… Арахна, чому ти так любиш цих слабаків? Тільки глянь, які вони невдахи. Усі ваші друзі вже давно втекли і кинули вас самих, а у твоєї подруги ноги від страху підкошуються.
-Тому що вони, на відміну від вас, хочуть захищати, а не знищувати.
-І це все? Давно ти стала такою благородною? Коротше, мені набридло тинятися тут без діла. Я вас вже зачекалася і настала пора трішки розім’ятися, - на обличчі монстра з’явилася широка посмішка, яка, щодалі, то ставала ширшою, скривлюючи її фізіономію до неприродньо бридкої.
   Туман почав огортати тіло дівчини і згодом утворив кокон, який приховав її від Арахни і Кеті. Наступної ж миті з кокону з’явилися декілька пар ніжок, а слідом, немов із води, показалася та сама, бридка голова. Щелепа тварюки привідкрилася, а з неї виднілися її огидні зуби.
   Не встигла Кеті усвідомити все, що відбувається, як Інсекта миттєво відірвалася від землі та понеслася в їхню з Арахною сторону. Павучиха відштовхнула дівчину вбік, а сама вистрибнула за допомогою своїх павучих ніжок і вчепилася за стіну найближчого будинку. Автомат Кеті випав з її рук й опинився за кілька метрів від неї. Від удару в асфальт дівчина нарешті прийшла до тями й одразу почала повзти до зброї. Схопивши рукоятку, Кеті різко повернулася на спину і побачила, що ця тварюка нависла прямо над нею і вже відчинила пащу, щоб відправити дівчину слідом за її товаришем. Наступної ж миті ствол автомата вперся в її тільце і черга куль пронизала її так, немов та була зроблена з желе. Із дірок, що залишились від пострілів, почала текти зелена рідина і капати на костюм Кеті. Рани схоже зупинили Інсекту, тому Арахна, користуючись моментом знесла її ударом своїх ніжок. Павучиха підняла дівчину і направилася всередину будівлі, де їх чекали товариші.
   Дерев’яні двері будівлі вилетіли з петель так легко, наче іграшкові. Тим часом загін вже зайняв позиції і був готовий відкрити вогонь, але тут приміщення пронизав крик Джарвіса: “Не стріляти, свої”.
   Будівля була схожою на кафе в стилі дикого заходу: все всередині було виготовлено з дерева і прикрашено різними ковбойськими атрибутами. З протилежного боку від вхідних дверей розміщалася барна стійка, яка послугувала укриттям для взводу. Натомість, праворуч від бару, знаходився атракціон із макетом бика, завдяки якому, всі охочі колись могли розважитися, намагаючись втриматися на цьому сталевому звірі. Усю іншу територію займали столи круглої форми та стільці, які  були до біса не зручними, але чудово вписувалися в загальний інтер’єр.
   Арахна перестрибнула через барну стійку і поставила Кеті на землю. Джарвіс швидко підбіг, щоб впевнитися, чи в дівчат немає поранень. Увагу чоловіка відразу привернув дим, що виходив із костюму Кеті. Слиз, що потрапив на її форму почав роз’їдати тканину, але його кількості, на щастя, було не достатньо, щоб дістатися до шкіри дівчини.
-А це ще що таке? – промовив Джарвіс, - як ти себе почуваєш?
-Все добре, я в порядку, - відповіла Кеті.
- Це слина Інсекти, така собі кислота, - відповіла на питання Арахна, - з цим треба бути обережним.
-Вона сказала, ви були подругами, - промовила Кеті.
-Назвемо це темною сторінкою мого минулого, - відповіла Арахна.
-Що з тією тварюкою? – запитав Чак.
-Я всадила їй чергу прямо в груди, - відповіла Кеті, -  думаю, вона вже мертва.
-Е ні, її так просто не візьмеш, - промовила Арахна.
-Тоді вийдемо та всадимо їй декілька куль у макітру, як нас вчили це робити, -запропонував Вольф.
-Це не той випадок, - заперечила павучиха, - Інсекта, як ви вже можливо здогадалися, є уособленням інсектофобії. Всередині вона не така, як ми з вами. В неї немає мозку,  серця чи інших органів. Вона більше схожа на комаху, тому так просто ми її не вб’ємо.
-Ну якщо ти так багато про неї знаєш, то може підеш і розберешся, а ми зачекаємо тут? - промовив Террі.
-Ти бачив, що зробив її слиз з вашою формою? Мене він взагалі перетворить на желе. Із нею не можна битися в ближньому бою.
-То зачекаємо, поки вона сама не прийде і просто всадимо в неї всі кулі, що є в наших магазинах, - запропонував Джарвіс.
-Не думаю, що вона настільки дурна, щоб просто зайти сюди з парадного входу, - промовила Кеті.
-А в неї не так багато варіантів, тут немає вікон, - промовив Лео.
   У цей момент зі стелі на плече Вольфа щось капнуло. Він повернув голову і побачив, як його форма розчиняється прямо на ньому. Тоді чоловік підвів голову догори і цього разу краплина приземлилася на скло його шолома. Він різко зняв його і відкинув убік, після чого прокричав, що мав сили: “Вона над нами!”. Після цих слів стеля затріщала і провалилася. Слідом за дерев’яними дошками на барну стійку приземлилася Інсекта. Цього разу Джарвіс був готовий зустрітися з нею поглядом. Чоловік різко направив зброю в бік тварюки і всадив їй чергу прямо в голову, від чого краплини слизу і шматки черепа розліталися по усьому приміщення.
-Досить! Ти можеш заляпати нас цією рідиною, - прокричала Кеті.
   Після цих слів Джарвіс забрав палець з курка і разом з усіма попрямував в іншу частину кімнати. Туша монстра голосно гримнулася на підлогу, а з її роздробленої голови витікала та сама речовина, і пропалювала дірку в підлозі. Світло з надвору, яке слугувало єдиним джерелом освітлення на той момент, падало прямо на монстра, демонструючи усім присутнім жахливу картину.
-Воно не рухається, - зауважив Лео.
-Можливо здохла, - відповів Террі.
-Підійди і перевір, - мерзенний голос наповнив кімнату.
   Тіло Інсекти почало повільно підводитися. Шматки черепа продовжували відламуватися і падати в калюжу слизу, що вже розтеклася під тварюкою.
-Вогонь! Стріляти поки не закінчаться набої в магазині! – прокричав Джарвіс.
   Шум від пострілів заповнив кімнату. Світло з вибитих дверей зникло, будучи не в змозі пробитися через спалахи від пострілів автоматів. Набої відпивали непостійний ритм по дерев’яній підлозі ковбойського кафе. Єдиний звук, що міг пробитися через канонаду пострілів - це крик монстра. Тіло Інсекти звивалося під градом куль. Від нього відривалися цілі шматки і летіли в стіну позаду, малюючи картину зеленим кольором на фоні дубових дощечок. Не встигав слиз стікати вниз, як зникав, забираючи із собою маленькі шматочки стіни, що перетворювалась на дим. Нарешті останній постріл залишив за собою недовге ехо. Гул у вухах, здавалося, не стихне ніколи, але поступово до взводу почав повертатися слух. У повітрі літав запах пороху, а світло, що нарешті змогло пробитися з надвору, освітлювало суміш диму від пострілів та того, який виділявся зі слизу Інсекти. Тіло, що вже мало нагадувало ту потвору, впало додолу. Дошки, пошкоджені кислотою, не витримали і провалилися, забираючи із собою той шматок м’яса, що колись був Інсектою. Пил нарешті влігся, а порох дав можливість команді вдихнути трішки повітря. Джарвіс підійшов до дірки в підлозі. Туди не потрапляло світло, тому чоловік не побачив нічого, окрім темряви.
-Вона мертва? – запитав Лео.
-Не знаю, але, в будь-якому випадку, вшиваємося звідси, - відповів Джарвіс.
   Не втрачаючи ні єдиної секунди, група підвелася і попрямувала на вулицю. Під ногами почувся хрускіт. Вулиці були всипані мертвими комахами.
-Схоже воно таки здохло, - промовив Террі, роздавивши ногою купу жучків.
-Йдемо далі, нам потрібно продовжувати свою місію, - сказав Джарвіс.
-А як же Раф? Ми отак залишимо його? – запитав Лео.
-У нас немає вибору. Я сам відчуваю себе мерзотою, але зараз нам треба думати про те, як самим залишитися живими, - відповів Джарвіс.
   Група почала плавно йти вперед вуличкою. Туман помалу розсіювався, але світліше навкруги не ставало. Коли небо нарешті показалося з-під білої накидки, перед групою постала страшна картина. Небо затягнули сиві хмари, що утворювали над містом величезну воронку. У центрі хмари спускалися на землі ніби смерч, що помалу зароджувався та набирав сили. Блискавки спалахували, освітлюючи спіралі візерунку, проте грому не було чути.
-Що це за хрінь? – промовив Террі.
-Не знаю, - відповів Джарвіс, - коли ми тільки вирушали на небі не було ні хмаринки.
-Мені здається, чи ти зараз намагаєшся знайти якусь логіку в цьому? - запитав Лео, не відриваючи погляду від неба.
-Ходімо, - промовила Кеті вдаривши Джарвіса в плече, - пізно повертатися назад.
   По одному, бійці почали відривати погляд від воронки і рухатися вперед вулицею.
-Чим далі, тим менше мені подобається ідея йти сюди, - промовив Террі.