За щастя треба платити

Чому?

Вони стояли один навпроти одного. Він дивився у чисті, зелені, як молода трава очі. Вона дивилася у очі кольору шоколаду. Колись ці погляди були сповнені кохання, але зараз тут відчувалися ще якісь почуття. Вона не змогла його забути, а отже не змогла заховати почуттів. Він теж роками думав про неї, і як ніхто не бачив, розглядав її фото, плакав і молив пробачення.
- Ти як смієш на мене кричати? Ти мені ніхто і я тобі теж. Ми чужі люди!- сказавши ці слова вона стримувалася щоб не заплакати. Ці слова і його ввели в ступір.- В тому що сталося 3 роки тому, моєї вини не має.
- Я тобі ще тоді пояснив, що це трапилося випадково!- навздогін крикнув хлопець.
- Еге ж, випадково!- віддаляючись прошепотіла заплакана дівчина.

Чотири роки тому..

POVЛіса:
Я прокинулася від настирливого тридзвону будильника.
   Мене звуть Лаліса( простіше Ліса) Маномбан. Мені 17 років і живу в одному із районів Сеулу. Мої батьки дуже хороші і чесні люди. У нас є своє кафе. Тато куховарити, мама наводить порядки, а ми з моїм братом Техьном( ми двійнята) обслуговуємо клієнтів. Ось так потихеньку іде наш бізнес.
  Щойно я вимкнула будильник, як почула що у мої двері загрюкали. Я знала що то мій брат.
- Техьон, перестань, бо зараз встану і ти труп.- після цих слів грюкіт припинився, двері розчахнулися і на мене навалився мій надокучливий родич.
- Далі,( так він мене називає), ходімо бо ми спізнемося.
- Добре, вийди я мушу зібратися.
- У тебе 30 хвилин.
- Ага обов'язково.- Я прийняла душ, зробила водні процедури і одягнулася за 15 хвилин. Решту часу знаву витрачу на макіяж. І так: тональна основа є, рум'яна є, тіні є, туш є і помада також! Що з макіяжем, що без одне лице. Не люблю багато "штукатуритися". Я спустилася на кухню, і сіла снідати.
- Молодчинка, сестричко, вклалася.
- Сідай снідати, малий надокуча.
- Хей, ми двійнята. У нас один вік.
- Е ні, я на 5 хвилин раніше народилася.
- Лісо, досить дражнити менших- тато увійшов на кухню.
- Тату,- Техьон скорчив таке личко, що ми з татом засміялися.
- Ну все я пішла!- давлячи сміх сказала я.
Я вийшла на вулицю і попрямувала до гаража, де стояв мій байк. Доки я його виводила  по брата приїхали друзі. Ми попрощалися і він поїхав. Я одягнула шолом, осідлала свого "коня". От я уже майже біля школи, ще один квартал і я на місці. Загорілося зелене світло і я рушила. Наступна мить... Я ледве встигла натиснути на гальма, а хлопець якого я ледве не збила встиг відскочити.
- Гей, ти що сліпий? Не бачиш? Для пішоходів червоне світло!
- Пробач, але я поспішаю.
-Я теж,- гаркнула я.- Козел!- прокричала я до нього проїжджаючи мимо.
Добравшись до школи і побачивши своїх подруг Дженні і Джису я забула про парубка.
На першому уроці, ми сміялися доки животи не почали боліти. Справа в тому, що вчителя не було, а на заміну нікого не прислали. Розклад, місцева стерво з своїми подругами ( а точніше слугами) почали докопуватися до дівчини, яка подобається Каю, який в свою чергу подобається Розе. Розе кричала, навіть дала ляпаса Чхве Ін Сан( та дівчина), і в той момент коли Розе хотіла вилити воду їй на голову, на голову стерви вилився вишневий сік. Дівчина запищала і хотіла вдарити того хто це зробив, але яким же було її здивування коли вона побачила Кая. Ми з Дженні просто падали від сміху. Розе глянула на нас поглядом який міг би підняти мертвого з могили і назад покласти. Ми зробили вигляд що перестали сміятися, але тільки за "королевами" зачинилися двері уже весь клас вибухнув реготом. На наступному уроці вчитель запізнювався.
- Дивно, географ ніколи не затримується.- проказала Джису.
- Я теж помітила- відповіла я.
Десь хвилин за двадцять двері класу відчинилися і увійшов вчитель.
- Діти, до вас сьогодні прийшов новенький. Прийміть його в команду.- я сиділа малювала, тому не побачила хто увійшов до класу.
- Привіт, мене  звуть Чон Чонгук. Прошу давайте здружимося- цей голос! Де я його чула? Я підняла голову і побачила хлопця з яким у мене виник сього конфлікт на дорозі.
- Прошу сідай на вільне місце- сказав вчитель, а я молилася щоб вільне місце виявилося не тільки біля мене. Я втупилася в малюнок і стала наводити лінії. Стілець біля мене посунувся і я почула
- Привіт! Класно малюєш! Я тебе впізнав...