він - моє потаємне щастя

Глава 2

Сьогодні весь день провела у школі... Добре, що хоч домашку зробила там і прийшла додому вже вільна від уроків. Але день, чесно кажучи, пройшов не дуже. Дорі сьогодні в школу не прийшла, сказала, що є якісь секретні справи. Вже чекаю, не дочекаюся завтра, щоб розпитати про усе. Ще сьогодні було купа тестів і всі мені не давали спокою, лише просили списати. Капець якийсь...
Аааа, я ж сьогодні розповім про того хлопця, що мені подобається, прямо цілий запис йому присвячую.
Ну що ж?! Подобатися він мені почав ще у класі так 5, тобто вже 4 роки минуло. Тоді у нас був урок малювання і я випадково вилила стаканчик з водою. А він, той самий, підбіг допомогти мені.
-Дякую за допомогу, - сказала я після завершення прибирання.
-Та немає проблем, - відповів хлопчик, посміхаючись. Боже, а яка у нього посмішка... Словами не передати. Його очі виблискують,і я не можу не посміхнутись у відповідь.
-Все я побіг.Бувай! - сказав він і пішов геть.
І тут я оговталась, зрозуміла, що він мені аж занадто сподобався. Я ж навіть імені не дізналася. Ось у цьому і вся я, вічно так.
З його іменем проблему я вирішила, наступного дня, спитала у вчительки. Ну і після цього пішло, поїхало. Усі мої думки були, та що там були, і є пов'язані з ним. Ааа, так... Звати його Паркер. Трохи відволіклась, уявляючи його темне волосся, що трохи лізе у вічі, його карі очі, які так і манять до нього, його губи, такі пухкі... Знову я замріялась.
Якщо ви думаєте, що після цього ми спілкувалися, то ви помиляєтесь. Мені здається, він взагалі про усе забув, це я дурепа кожного дня згадую той момент із стаканчиком, хоча пройшло вже ого-го скільки часу.
Ні, хоча одного разу, було це місяць назад, він навіть сказав мені привіт. Ми тоді з Дорі стояли в коридорі і обговорювали черговий роман. І ось іде Паркер, я знову мрію, як він торкається моєї руки і ніжно каже мені на вухо якісь непристойності.Раптом чую :"Привіт, Мері! Як справи?! "Боже, ви не уявляєте моєї реакції. Бідна Дорі, яка ще місяць, вислуховувала мої радощі. До речі, так, моя найкраща подруга знає, що я шаленію від Паркера.
Після цього дня я ще більше почала думати про нього. У нас є деякі спільні уроки і вони даються мені найважче, бо я те і роблю, що тільки милуюся ним.Відповідно все, що каже вчитель я просто пропускаю повз вуха.
Ну ось такий він, мій Паркер, хоча, на жаль, не мій. Я  його ледве знаю, а вже втріскалася по вуха. Скажіть, як таке взагалі можливо?!