він - моє потаємне щастя

Глава 3

Знову я прибігла зі школи і давай писати у своєму щоденнику. Ви, навіть, не можете собі уявити, що сьогодні сталось. Мені здається, я не відчувала стільки емоцій ще ніколи. І я не брешу:)Я на повному серйозі. Загалом, слухайте.
Мій день почався, як завжди. Ванна, сніданок, книжка, брат зі своїми тупими жартами, автобус, Дорі... І я вже у школі. Іду на перший урок. А це у мене фізика. Ненавиджу! :(До речі, Паркер теж там буде.Сідаю за парту, відкриваю зошит, і хтось хапає мене за руку. Я повертаюся, і що ви думаєте?! Це Паркер! У мене перед очима усе життя промайнуло. Мурашки по тілу, здається, я зараз втрачу свідомість. Я нічого не можу сказати, чекаю, щоб він хоч щось да мовив би. І нарешті, цей красунчик промовляє:
-Тримай, це твоє, - протягує у руках мою улюблену книжку Анни Тодд "Після". Якщо не читали, обов'язково зробіть це.
-Дд-ддя-кууую, - боже, як я розмовляю.Як мені соромно.
-Будь ласка) Будь обережнішою!-Невже це він?Невже сам Паркер підібрав і приніс одну з моїх найцінніших речей. Хтось скаже можна купити нову книжку. Але це вже щось не те, адже я перечитувала саме цю багато разів. І передати словами те, що я відчуваю беручи її до рук, неможливо.
-Тттт-так,я намагатимусь, - коли я вже перестану бути такою сором'язливою. Не вперше ж я говорю з хлопцем?! Що зі мною?!
-До зустрічі! Бувай!
"До зустрічі "?! Невже це означає, що він ще планує зі мною зустрітись?!
Ось фізика вже закінчилася, і звичайно, я майже нічого не зрозуміла, за винятком того, що у Паркера нові джинси, які обтягують його ще більше ніж попередні.
Йду до туалету, там ми зустрічаємось з Дорі. Так, в туалеті. Ми трохи дивні, але мені це подобається) Розповідаю усе про те, що сталося на фізиці. Дорі з усмішкою каже :
- Тепер чекатимемо запрошення на побачення!
-Дооорі, та ні)
-Та так)
Підходжу до своєї шафи, щоб взяти підручники на наступний урок. І це вже буде література. Мій улюблений!Відкриваю шафу, випадає якийсь папірець. Дорі піднімає його.
-Меееері, що це вже за любовні записки?!
-Та це, мабуть, якась шпаргалка, -кажу я. Так, я теж ними користуюсь. Але розгортаючи бачу наступні слова, які Дорі читає зі мною "Сьогодні ти неперевершенно гарна!Хочу з тобою зустрітись. Зараз, на цьому уроці, задній двір школи!". Опускаю очі й бачу підпис "Паркер". Мені на секунду здалося, що це галюцінації. Перечитую ще раз "ПАР-КЕР"! Невже?!Не вірю своїм очам.
-Дорі, це не жарт?! Що мені робити?
-Мері, я чесно кажучи, сама у шоці. Що робити? Йти, звичайно.
-Ти впевнена?!Літератури - мій же улюблений урок.
-А Паркер - твій улюблений хлопець.Тому вибір за тобою!
І я не вагаючись більше ні секунди, біжу на задній двір із дзвінком. Бачу, він, Паркер. Я вже думаю, що це сон. Поки йду до нього щипаю себе тричі, якщо не більше. Здається, все реально. Але якккк?! Паркер сидить на лавці, обертається, і з подивом питає:
-Мееері?! Що ти тут робиш?
У мене у голові купа запитать. Я вирішую не тримати усе в собі й прямо кажу :
-В сенсі?! Твоя записка... - не встигаю закінчити.
-От чорт! Я, мабуть, переплутав шафи. Ця записка була для Дорі.
У цей момент я хотіла просто провалитися крізь землю, повернути час назад чи вперед,зробити, що небудь аби не потрапити у цю ситуацію. Для Дооорі?! Серйозно?! Якого?!
-Аааа, ну добре, - кажу я замість того, щоб з'ясовувати щось. У цей момент у мене в серці неначе пусто. Я просто нічого не відчуваю. Хоча ні, брешу.Відчуваю те, який Паркер бридкий. Знає, що мені подобається, знає, що Дорі - моя найкраща подруга, знає, що мені боляче і навіть не хоче вибачитись. Ненавиджу його!У горлі стоїть ком, тому я просто біжу до туалету і на зустріч мені йде Дорі.
-Мері, що сталося?!
-Я не хочу про це говорити! - починаю плакати.
-Я не розумію, що сталося?!
-Він сказав, що записка не мені, а тобі.Уявляєш,навіть, не вибачився.
-От придурок! Пішли додому. В дупу уроки!
Я настільки знесилена, що погоджуюсь. Я така вдячна Дорі, що вона була зі мною. Я проплакала вдома години 2.Добре,що більше нікого не було. Можливо, ви думаєте, що я повна дурепа, плакати через таке. Я теж так думаю. Але через те, що він мені подобався аж 4 роки. Яккк?! Повний придурок! Хоча такий гарний...НІ!Варто про нього забути. Я відпускаю Дорі додому, і ось вже сиджу й пишу в щоденнику.
Уроки сьогодні не зробила. Але мені всеодно. Щось придумаю. Ось такий у мене видався день. Побачимо що буде завтра. Я досі в шоці!
Як вам?! Писати далі?