Ти тільки моя 2 сезон💞

Пролог

"POV"Дженні(Я)
Я прокинулася,з дуже різкою біллю в спині,і в голові.
Може це тому,що в мене вчора вистрілила людина,яку я люблю,і через яку,моя сестра загинула....
Я встала з ліжка,і попрямувала до ванної кімнати,але раптом мене дуже сильно охопила різка біль в голові,і я впала,здається я засинаю....
"POV"end

"POV"Юнгі
Вчора,коли я почув від Джису,що Дженні в лікарні,я швидко купив білет в Сеул.
На інший день,я вже був в Сеулі,тому я швидко поїхав до лікарні.
Прямуючи до її палати,я молився,щоб з нею все було гаразд...
Коли я відчинив двері її палати,я побачив Дженні,яка лежить на підлозі,тому кинувши все,що було у мене в руках,я побіг до неї...Вона не приходила до тями,тому я почав кричати:
Юнгі:Дженні.....ти...мене...чуєш???Лікарю,..Лікарю...Сюди..-Кричав він,і додав:
Юнгі:Дженні,не залишай мене.
                  *************
Через п'ять хвилин лікар обстежив її,і сказав:
Лікар:Нажаль,вона впала в кому...Будемо сподіватися,що не надовго....
Юнгі:Як в комі?.....-Налякано спитався він....
"POV"end

"POV"Елі.
Я була дуже налякана після подій,що сталися зі мною в цей жахливий день,тому мене батьки відвели до психолога,і не одного....
Через два дні,я вже перестала боятися,і задала собі питання:А де Дженні?...Я її не бачила три дні,і в цей жахливий день,коли мене викрав Мін Хо, вона не з'явилася.
Я дзвонила до Дженні,але вона  не брала трубки,теж саме з Техьоном,тому я подзвонила Джину...Але коли я почула що
Дженні в лікарні,я швидко рванула з дому і сіла в щойно зловлене таксі...
Приїхавши в лікарню,я швидко побігла до сказаної медсестрою палати.
Коли я відчинила двері палати,я побачила Юнгі сидячого на дивані навпроти Дженні.Коли я побачила її без тями,і щей до неї була причеплена штучка з повітрям тому,що вона не могла самостійно дихати...я неабияк налякалася...
Елі:Юнгі,що з нею??-Налякано кричала вона.
Юнгі:Вона....вона..в комі...-дивлячись в одну точку, і з засмученим голосом сказав він
Елі:А,що сталося??
Юнгі:Я не.....знаю,я лише щойно приїхав,Нажаль....я не встиг,коли я приїхав вона вже була в комі....
"POV"end 
               ***************
Пройшло п'ять місяців.І весь цей час до мене приходили мої друзі,тобто:Чімін,Чонгук,Юнгі,Намджун,Елі,Джису і Кіпим....
Кожного Дня Елі з Намджуном і Юнгі,доглядали за мною.Майже кожну ніч Юнгі ночував у моїй палаті...
               **************
Юнгі:П'ять місяців тому лікар сказав,що в комі вона буде не довго...То чому,вона ще досі спить....-Без надії на її одужання промовив він.
Намджун:Перестань,вона обов'язково прокинеться...-Дивлячись на те як Елі турбується про Дженні,втішав Юнгі він...
Юнгі:Я на це сподіваюся....-тихо сказав той
Елі:А і до речі,Юнгі,нам з Намджуном,потрібно поїхати в Тегу на місяць,за цей час ти турбуйся про мою сестру.Тільки не кажи про це Дженні,якщо вона прокинеться ....-Переживаючим тоном промовила вона
Юнгі:Гаразд....
                 **************
"POV"Юнгі
Пройшов,ще один тиждень,але Дженні,не приходила до тями.І я вже втрачав надію,що вона швидко одужає.
Знову,я сиджу навпроти неї і говорю,про те як я сумую за нею,і хочу щоб вона прокинулася....
Раптом дивлячись на Дженні,я помічаю що вона розплющила свої очі,тому я швидко побіг кликати лікаря....
                  ************
Юнгі:Лікарю,з нею все
Добре?-Відійшовши від Дженні спитався він.
Лікар:В неї тимчасова амнезія,тому деякий час,вона нічого не зможе згадати,і крім того вона потребує реабілітації...
Юнгі:Гаразд...
Коли лікар пішов,Юнгі сів біля мене і почав говорити:
Юнгі:Дженні,ти мене пам'ятаєш?-Посміхнувся він
Я:А маю?-Здивовано запиталася я
Юнгі:Так.,я твій найкращий друг.
Дженні:Вибач,але я тебе не пам'ятаю...-Спокійним тоном сказала я
Юнгі:Гаразд,я не буду на тебе тиснути..
                 ***************
Пройшов вже місяць, і потроху,до мене повертається моя пам'ять.
Тим паче завтра мене виписують.
Це був спокійний літній вечір,я складала речі до дому...
Раптом до мене заходять Джису і Кіпим
Кіпим:Привіт,Дженні
Я:Привіт.
Джису:Нарешті ти вже їдеш додому.-Посміхнулася вона
Я:Ну не зовсім.....-тихо сказала я
Кіпим:Що,це означає?-здивовано запиталась вона
Я:Я хочу звідси поїхати...на деякий час....
Джису:Чому??
Я:Зараз,мені це потрібно....-Сумно сказала я тому що я згадала що Елі більше з нами не має...
Кіпим:Добре,ми не будемо заставляти тебе, залишитись,бо ти вперта як баран.Але пообіцяй нам,що ти будеш,кожен день нам телефонувати.
Я:Обіцяю..-Посміхнулася я і пішла обіймати своїх подруг.
              ***************
На інший день:
Я прокинулася,пішла в ванну,зробилп всі водні процедури,одяглася,зробила на голові високий хвіст і поїхала до дому,щоб зібрати всі свої речі і в вечері спокійно поїхати в аеропорт.
                ***************
Коли я зайшла в свій будинок,я побачила батьків,які сиділи на дивані,і чекали мене.
Госпожа Кан:Ось чому,я лише сьогодні дізнаюся,що всіх тих шість місяців ти була в лікарні....Та ми весь Сеул перекрили,але тебе не знайшли...-Кричала вона
Я:Я просто не хотіла,щоб ви засмучувалися.
Господин Кан:Ми дуже за тебе переживали,ми собі місця не знаходили,а Елі взагалі бідна розклеїлась.
Я:Елі.....жива???-здивовано запиталася я
Госпожа Кан:Ми встигли її врятувати....
Господин Кан:А де Кім Техьон?
Я:Я з ним розійшлася,і до речі сьогодні я їду,це наша остання зустріч.....
Госпожа Кан:Я тебе прошу,не їдь...
Я:Це мені піде на користь...
               *************
Десь  в 19.00 годині вечора я почала збирати свої речі,в мене літак на 21.00,але раптом,хтось постукав у двері,і це була Елі...
Я була така рада бачити її перед собою що обійняла її зі всіх сил,ти самим душачи її.
Елі:Ей,Дженні...Задишиш...-Ледве говорила вона
Я:Ой вибач...
Після цього ми пішли готувати вечерю,і коли приготували,ми сіли за стіл і почали говорити:
Елі:Це наша остання вечеря...-сумно сказала вона.
Я:Припини,ти занадто драматизуєш,я їду не на довго,можливо.....-задумалася над останнім словом я.
Після того як ми поїли ми пішли збирати мої речі,Елі вирішила мені допомогти.....
               ***************
Елі:Кожного дня мені телефонуй і пиши.-Сказала в аеропорту вона
Я:Гаразд я вже маю іти... мій літак от-от взлетить...
Елі:Бережи себе...
Я:Добре,і ти себе бережи...-Останнє обійнявши сестру,сказала я.
Через п'ять хвилин я вже була в літаку.
Я:Прощавай Сеул....Прощавай старе життя...-Зі слізьми на очах сказала я,дивлячись у маленьке віконце літака

Далі буде.....🐺
Ця історія трішки буде відрізнятись,від минулої.🥳
Тому,що:
Я добряче напартачила,і була змушена видалити цю історію,і тому тепер мушу вигадувати щось нове....😭
Продовження буде завтра,якщо комусь цікаво😪

Якщо вам подобалася перша версія,будь ласка повідомте,я стараюся згадувати,що я там писала😢❤️