Oh my dear! Або безсоння в Шарлуа

Без названия, Часть 1

Зі сну вирвав чийсь крик, який лунав десь з далека. Поволі відкриваючи очі, я не відразу зорієнтувалася де знаходжуся. Шукаючи поглядом подружку, поволі почала згадувати, що я в аеропорті, в Брюсселі. Повернувши голову в сторону, звідки доносилися чиїсь крики, я побачила як двоє охоронців аеропорту або поліцейських, невідомо (це були мужчини в формі) тягнуть якогось чоловіка по підлозі, а той щось голосно викрикує. Жаль, що я не можу зрозуміти, бо це французька. Не люблю цієї мови, напевно це через те, що я її не знаю. 

Зиркнувши на годинник, я позіхнула, три години маємо за собою а до реєстрації залишалося якихось 6 годин. Переживу, чи посплю, хоча це друге навряд чи. Як на зло сон так і не йшов, чим себе зайняти ще 6 годин? Озирнувшись навколо, я все таки замітила Тетяну, та з кимось розмовляла по телефону. Хоча вона розмовляла голосно, але я нічого не розуміла. (Так - так, що робити?) Переглянувши вміст свого рюкзака, я трохи розчарувалася, одна канапка на потім, перечитаний(нецікавий журнал) і кілька центів, а ще кава «3 в одному» (фу, гидота). Сидіти в телефоні не варіант, бо як розрядиться батарея то буде невесело, а ще перед нами далека дорога. Залишалося тільки одне, спостерігати за іншими, хоча кадрів вартих уваги не було. Зал очікувань в Шарлуа (назва аеропорту) був дуже маленький, місць для сидіння було небагато, так що всістися на крісла змогли не всі, це називається хто перший - той ліпший. Дехто сидів на підлозі, п΄ялився в монітор ноутбуків, чи інших ґаджетів, хтось спав на підлозі в спальному мішку. Це більше пригадувало якийсь притулок ніж аеропорт. 

Зліва від мене було ще одне вільне місце, і це потрібно було використати. Я почала комбінувати як туди закинути ноги, або я зручніше всістися, щоб було краще спати. Але не тут було, до мене підійшов чоловічок і щось питаючи на французькій вказував на стілець. З його міміки я зрозуміла, що він цікавиться чи це місце вільне а не питає, як в мене справи. Киваючи головою, я перекидаю ноги назад і займаю попередню позу. Незнайомець щось намагається мені пояснити, я намагаюся йому пояснити, що я нічого не розумію. Зрозумівши, що контакту нав'язати не вдасться чолов'яга припинив свої спроби розпочати діалог зі мною. Я заплющила очі і відновила свої спроби впасти в обійми Морфея. Через деякий час вернулася Тетяна, це я зрозуміла по тому, як почула шелест фольги, та напевно зголодніла і вирішила перекусити. Варіант зі сном накрився мідним тазом, почали розмовляти про поїздку і активно проведений час в Брюсселі, так як всі інші теми були вже обговорені. Раптом, вона мені підморгнула і вказала на чоловіка який сидить біля мене.