Мі Amor

Вступ

- Чорт би побрав того Луку ! - шепотів собі під ніс Роб і Макс був тієї самої думки. Ну а як можна обізватися про людину , яка тебе о третій ночі відриває від ліжка . Але близнюки Паттерсони друзі того Луки , що і заставило їх це зробити .
- Як думаєш що цього разу? - спитався Макс.
- Не знаю що й думати , того разу був брат однієї з його дівчат на одну ніч , зі своїми друзями . А що на цей раз не знаю , подзвонив і сказав куди їхати , більше нічого - задумавшись відповів сонний Роб , наче ще не до кінця прокинувся . - Макс , стоп , а то зараз проїдемо ту стару фабрику . На ковтни кави - хоч Макс і не любив каву , він зробив декілька ковтків того ароматного напою , який його брат смакував цілу дорогу .
- Дякую . Де він зараз? - скривившись від гіркоти того напою спитав той .
- Тут , десь у підвалі . - відповів старший Паттресон , ну на п'ять хвилин , але старший ж . Для них було звично мчатися на поміч до Фокса , так само як і йому до них .
Чим ближче вони доходили до підвалу тим більше було чути якісь звуки , аж потім їм стало зрозуміло що це музика .
- Як думаєш що там? - спитався молодший Паттерсон.
- Зараз і дізнаємося , дивися туди - тикнув пальцем у темноту праворуч від входу до шумного підвалу.
- Ви все-таки прийшли - ледве вимовив Лука. Голос його був наповнений алкоголем . Тільки зараз близнюки помітили що він опирається на стіну , вже майже не в силах стояти .
- Чому ти так напився ? Ще й без нас ! - пожартував Макс . Для них було в новинку що він напився до такого стану .
Зазвичай Лука - це людина яка знає міру в алкоголі , але не знає міру гніву , злості та ненависті . А тут веселий та п'яний . Ні , він щирий з людьми , які для нього дорогі . Але це пару одиниць душ ... З його роботою не найкращий варіант показувати іншим людям свої слабкості .
- Як чому? А дійсно чому? - запутався у свої словах Лука. - Я просто хотів розслабитися.
- Зазвичай ти робиш це іншим способом . - до сих пір не можуть зрозуміти близнюки . Вони натякали чому він просто не знайшов якусь дівчину , та не зробив із нею те що зі всіма іншими...

***

3:27

- Андреа , ти спиш? - спиталася Еріка свого друга , з уже тепер колишньої школи.
- Ріккі , ти бачила годину ? Яка причина послужила цьому не обдуманому рішенню ? - спитався Андреа , йому аж ніяк не хотілося завтра спати посеред пар . - Давай розказуй.
- Образливо , я п'ять хвилин думала чи дзвонити до тебе ... - її перебили.
- І надумала подзвонити . Ну так і що ти хотіла ? Кажи вже - уже не терпляче сказав той .
- Я хвилююся , завтра у мене перший день у новій школі. А ти не можеш вислухати свою найкращу подругу ?! Дякую Джексон! - вона серйозно образилася на друга . Завершивши виклик вона піднялася з ліжка та підійшла до вікна , відкривши його дівчина вдихнула на повні груди січневого повітря . Холодний вітерець пройшовся по оголених руках та ногах . А саме повітря наче обпекло легені дівчини , наскільки воно було льодяним. Ріккі підняла голову , у верх на місяць який світив надзвичайно яскраво. Освітлював вулиці Бостона, з приватними будинками , бо центр міста освічували ліхтарі . І церез це було мало помітно ті проміння місячного сяйва , які пробивалися крізь темні дощові хмари . Шкіра Адамсон в світлі нічного небесного світила блищала наче найдорожчий фарфор , який тільки є у світі . До чого ж була бліда її шкіра , перехожі навіть деколи питалися чи не зле їй. Це завжди забвляло дівчину.
Коли почало здавалося що зараз замерзне усе що може , дівчина закрила вікно , та стала одягатися у теплий одяг , який стояв біля керамічного обігрівача . Відповідно він був теплий у двох значеннях.
Вийшовши на двір дівчина замкнула будинок , та пішла у напрямок лісу з собакою Арту . Це була здоровенна середньоазійська вівчарка або туркменський алабай , якого придбали її мама для себе , яка зараз у від'їзді , тому і ця собака у Ріккі.
Білий Арту походив більше на полярного ведмедя , а ніж на звичайного собаку.
Коли Еріка не може заснути , то їй допомагає пробіжка , по нічній окрайці міста , відповідно куди вона зараз і їде , на поле що в десятьох хвилинах їзди від її дому.

***

3:40

- Перший раз бачу , що хтось тут посеред ночі їхав - промовила сама до себе дівчина . Не кожен день побачиш у четвертій ночі джип . Почекавши поки чужа машина проїде , дівчина випустила собаку з машини , без повідка у чисте поле . - "Нехай поганяється" - подумала дівчина . Вона не боялася що пес втече , Арту розумний , і знає що може загубитися , як колись бувши цуциком .

Пройшовши кілька кроків дівчина обернулася , на звук гавкоту собаки .
- Арчі. Ходи сюди - прикликала Еріка собаку . Але той стояв на місці , наче кам'янна статуя. Дівчина підійшла ближче до собаки , та відкрила рот від жаху. Побілівши до не можливості вона застигла наче Арту , не рухаючись ...