Королі Делівії

Неприємні новини

   В таборі в головній кімнаті нас вже чекали. Там були командувачі різних секторів. Від лучників - Дуріас та ще пару гномів, від атакуючих мечників - Принц Карлос та троє чоловіків, серед яких був Рональд, від звірей - Коран. Крім них  ще декілька воїнів з інших секторів, серед яких були мінотаври, кентаври та люди.
  До кімнати зайшов Еланесс:
- Що ж, друзі, я гадаю, нам є що послухати. - він глянув на Дені, який стояв за моєю спиною.
- Еее, так. - набравшись мужності, кріль вийшов, і став на кам'яний "стіл" , так щоб його було видно.
  Воїни дивилися на нього із злістю та недовірою.
- Що ж, для початку я б хотів сказати, що для мене велика честь знаходитися серед такого великого народу, Делівійців, серед вас, Король Еланесс, - кролик вклонився, - І я неймовірно вдячний, що ви прийняли мене до свого війська. Я забов'язаний життям королеві Юліані, тому тепер, я її вірний слуга та ваш побратим.
   Дені ще досить довго висказував свою повагу до народу Делівії, і через деякий час воїни вже не були так категорично настроєні по відношенню до нього.
- Це звісно все дуже добре, але наскільки я відчуваю, в тебе є ще що нам сказати, - мовив Еланесс.
  Щось дивне я помітила в його погляді, але він все ще був таким же спокійним і впевненим.
- Так... В мене є погана новина для вас... Адус дізнався про те, що ви знаєте про план нашого наступу, який повинен був відбутися через три дні. І, він вирішив змінити цей план, та неочіковано напасти... Завтра.
   Хвилинна тому тиша і спокій в кімнаті перетворились на галас, шок та паніку. Одні накинулись на Дені із запитаннями, інші почали сваритися, треті були просто в ступорі.
- Тиша! - скрикнув своє "коронне" слово Еланесс.- Не бачу причин для паніки. Всі ви знаєте силу пророцтва, і дякувати долі, наша Королева з нами. Завтра, чи в будь-який інший час, разом із нею ми непереможні. Королево Юліано, скажіть пару слів своїм вірним воїнам.
  В той момент я ніби відключилась. Адже це була дуже неочікувана новина, яка перевернула всі плани з ніг на голову. Я не була готова до такого. Всі дивилася на мене з розгубленістю і надією в очах.
- Я... Я не...
- Я гадаю, Королева розгублена, як і ми всі. Їй треба відпочити. - мовив кріль.
  Дені помітив в якому я стані знаходжусь і, як би то не звучало, врятував мене. Адже я слова з себе видавити не могла.
- Якщо дозволите, я проведу Вас до кімнати. - мовив Норман.
  В мене не було ще можливості з ним поспілкуватися, можливо тому він захотів мене провести. Хоча, тоді мені було байдуже. Я була налякана.
Еланесс глянув на мене і схвально кивнув. Я вилетіла пулею з кімнати. Мене проваджали здивовані погляди війська та схвильований погляд Карлоса. В горлі був ком, на душі камінь. Одразу за мною вийшов Норман.
Решта залишилась в кімнаті обговорювати план дій на завтра.
Разом із Норманом ми мовчки йшли по коридору.
- Юліана, якщо ви дозволите, я б хотів показати вам одне місце, перед тим як ви підете відпочивати.
  Я тільки кивнула. Гном повів мене до виходу з табору. А звідти кудись стежкою лісу. Дерева вистроїлись в листяний коридор. "Таке відчуття, ніби вони слідкують за мною" - подумала я.
  Ми вийшли до поля, де цвіли дерева вишні. Оскільки вже вечоріло і сонце почало сідати розкидавши свої останні промені на галявину, вигляд був просто неймовірний. І тільки тоді я помітила камені схожі на... Пам'ятники? На них були вишкрябані імена і дати.
- Шість років тому Адус захопив трон... Під час штурму замку загинуло багато Делівійців. Ціна за їхню вірність була надто велика. Вони герої навіки.
  Я ходила по полю і розглядала всю цю картину.
- Існування нашого краю залежить від таких героїв... Не важливо, якого ти росту, копита в тебе чи ноги, людська голова чи роги, головне - це твої наміри. Твоє розуміння. І твоє бажання. А чого бажаєте ви, Королево?
Руки стиснулись в кулак. З очей потекли сльози.
- Я... - мені було дуже складно видавлювати з себе слова, - Я справді... Хочу допомогти.
- Пророцтво ніколи не бреше, Юліано. Проти долі не підеш.
  Пророцтво... Знову воно. Я поняття не маю, як їм допомогти...
- Сподіваюся ви до завтра підберете слова для промови перед Делівійцями.
- Норман... Ти справді віриш в це пророцтво?
- Що ж... Окрім віри, в нас більше нічого немає.
  Віра. А в мене вона є? Чи вірю я в те пророцтво, яке, чорт би побрав, вирішує мою долю?!
- Нам час повертатися. Завтра складний день, для нас всіх.
  Ми пройшли пару метрів, Норман обернувся, глянув ще раз на все це.
- Зробіть так, щоб це не повторилось.- мовив він та пішов далі.
  На секунду я завмерла. Його погляд був повний болі. Хоч і говорив він про віру...
   По дорозі до табору гном, ніби нічого не було, почав розповідати кумедні історії з життя Делівійців. Хоч їхнє минуле і доля сумна і кривава, вони не втрачають надії, і живуть з любов'ю в серці. Мені ніколи не було відоме це почуття - любов до власного краю. Я все довкола так ненавиділа. Світ здавався мені таким жорстоким, а люди такими байдужими. Але це все через те, що я його так сприймала... Тут я вчилась боротися з труднощами. Я залишила стільки всього незробленого і несказаного в моєму світі, тому я просто не маю права... Загинути.