Чорна троянда

Кущ чорних троянд

Десь біля темного лісу, на краю скелі був розташований будинок. Про цей будинок було багато міських легенд. Одні казали- що тут вже ніхто не живе. І старий, темний "Вовчий" ліс вже потроху поїдає своїми величезними товстими коріннями цей будинок. Але є і друга версія-інші казали що тут проживає старець зі своєю жінкою. Але нажаль дітей не бачили в цьому будинку. Та й напевне у подружжя на них надії не було. Тому тільки вам обирати якій версії вірити або краще взагалі не задумуватись, чи навпаки? Але є і інші причини які доказують що тут хтось живе. Іноді у Вовчий ліс ходили сміливці подивитися на цей будинок. Хто тут живе? Чи правда що тут живе вовкулака? Чи є тут скарби? Тому сміливці-юнаки таки частенько заходили сюди. Одного разу один юнак вирішив перевірити міські легенди тому і пішов у цей ліс.

-Гансе ти впевнений що потрібно йти у цей ліс?...
-Седріку, а ти що боїшся?
-Гансе, та як ти міг таке подумати!- крикнув Седрік старанно роздивляючись навколо, і прислухаючись до кожного руху.
-Ну дивись мені, якщо що, то не тікай!
-Та ти що, за кого ти мене маєш, та що б я утік, та ніколи в житті!-старанно казав Седрік намагаючись зрозуміти чи каже він правду.
Але в одну мить все затихло, на хлопців пробилось яскраве світло, яке на мить засліпило їх.
-Седріку дивись!
Брудний і подряпаний палець хлопця вказував на широку галявину. На якій росло безліч гарненьких квіточок.
-Краса...-нібито божевільний вимовив Седрік.
-Еге ж!-так само захоплено підхопив Ганс.
Юнаки , а ні скілечки не збрехали. Краса справді була дивовижна. Між високими, стрункими і буквально мужніми деревами була галявина. Вона була невеличка але було вдосталь що б тепле, осіннє сонце пробивалось у глиб цього пасмурного лісу. Надворі був уже вдосталь холодний листопад. Але сонце так запросто не сховається між хмарами. На галявині росло безліч гарних квіточок. Одні були досить великими що б підійти до них упритул . Інші були настільки мікроскопічними що не кожен мікроскоп міг розгледіти їх наяву. Мені здається що не кожен ботанік міг би назвати назви цих квітів. Ступаючи далі один з хлопців вступив у щось. Але те миттю розкололось на маленькі шматочки.
-Седріку що це!?- налякано показував на малесенькі пожовтілі шматки кальцію.
-Схоже на кістку...
-О ні, що тут сталося!?- почав здивовано оглядатися Ганс.
-Я не знаю, але обережніше ступай тут можуть бути ще рештки...- сам того не відчуваючи спокійно сказав Седрік.
На мить тіло хлопця оцепеніло і він вказав на дивний кущ який ріс посеред галявини. Це був дивний кущ, смарагдового кольору листя, а замість яскравих квітів- чорні троянди які так і ніби сичали своїми шипами.
- Седріку, Седріку що з тобою?!- збентежено питав він друга.
Але Седрік його не чув він ішов прямо, прямо у руки смерті...