Чорна троянда

Старенький дім

В ту мить Рон як завжди рубав дрова для печі. Поки Міра готувала обід. Все-таки вижити посеред лісу, та ще й на скелі нелегка задача. Осіннє сонце сховалося за хмари і почався дрібненький дощик.
- Ох, не щастить з погодою...
Чоловік нарубав вдосталь дров і побіг до хати.
-Роне, ти приніс дров?- з цікавістю запитала дружина сьорбаючи юшку з риби і грибів.
-Ось- чоловік виклав дрова біля печі і по одному старанно закинув їх туди.
-Молодець- сказала Міра і поклала миску з юшкою на стіл.
Чоловік тільки но вчув запах як зразу же почав поїдати смачну страву дружини. Яка пахнула божественно!
Доївши свою страву Рон подякував дружині і витер вуса і бороду які теж смачно поїли.
-Роне у мене тут звістка...- трохи збентежено сказала жінка.
-Яка?- уважно слухаючи спитав чоловік.
-Я-я вагітна...- сказала так швидко жінка що їй секунда не минула.
-Кохана та це ж найкраща новина яку я чув за всі роки!- він підняв дружину високо у повітря але спина дала знати своє. Як то кажуть у народі "Старість не радість". Їм обоє було вже далеко за 50. Але для них це золота пора.
Ось послухайте історію життя про них...
Колись Міра народилася і жила у місті. Зростала вона спокійною, розумною дитиною. Ніколи не вередувала. Завжди слухалась батьків. Але одного разу коли їй виповнилося 12 батьки вирішили повезти доньку на відпочинок. Але нажаль коли вони поверталися, поїзд не впорався з керуванням і батьки Міри загинули, а сама дитина потерпіла від тяжких травм. Після аварії вона переїхала у село до діда з бабусею. З часом вона стала їхнею опорою, приносила чашку води коли було потрібно. Доглядала за старими як за перлиною. Але життя все одно рано чи пізно закінчується.
-Тому коли ми помремо ти залишишся зовсім одна, а тобі потрібна опора,допомога у господарстві, та й у власному житті потрібно плече.- казала старенька бабця Мірі. 
Міра знала як їй не хотілося цього робити, але вона мусила. Згодом Міра все-таки вийшла заміж за Рона. Рон це сільський хлопчина який тут виріс і напевно їхати звідси не збирався. Та як тільки но дійшло до власного життя всі дізналися що Міра не може мати дітей. Вони ходили до лікарів, шаманів але ніхто не допоміг. Та й згодом старі померли але будинок дістався Карлу- меншому брату Мірі. А Мірі великі кошти що б вона змогла купити будинок. Але Міра не хотіла ганьбити ім'я родини і купила старенький дім у лісі. А ті кошти що залишилися поклала на чорний день. Та чорного дня їм бач не судилося зустріти. Вони зустріла білий день. Їхнє щастя до них нарешті повернулося...

Після хвилини мовчанка яка так і так тягнула у спогади.
-Ну , то я, піду змайструю колиску...- нарешті вимовив чоловік.
- Йди....
Як тільки но чоловік вийшов на двір Міра одразу присіла на своє тепленьке крісло. Вона дивилася на свою хатину оглядала усе. Посеред однієї у хаті кімнати стояв столик та напевне там буде стояти колиска. Ліжка було два одне було розташоване біля вікна, а друге сперли під стіною. Дубова підлога доречі рідкісна в цих лісах. А сама хатина побудована з темного дерева. Маленька кухня в ній всього- навсього є піч, плита і тумбочки. В яких зберігаються запаси їжі. Всю кімнату вкриває старовинний килим який був ще у її бабусі. Також є ще горище. Уночі іноді чутно як миші там пробігають. З хатини майже кожної секунди віє дим. Але ліс забирає його у свої глибини ніби ковтаючи цей бридкий дим. Єдиними спасіннями в їжі і в потребах є ліс і річка. У річці багато риби та й самої води також треба. А у лісі є також тварини яких можна принести додому і приготувати. Але не всі тут тварини мирні або жертви, є тут також і охотники які полюють на тварин та не тільки на тварин , а й на людей. Найнебезпечнішою твариною лісу є вовк. Але й ведмедів тут теж помічали. Але вовки тут майже на кожному кроці. Тому у Рона вдома висить на стіні досить таки старенький дробовик але зброя є зброя.
Над усією хатиною висять засушені гриби, риба. А на горищі є трави. Поки надворі вже переставав йди дощик Міра споглядала за чоловіком . 192 см росту чоловік у синій злегка помарнілій сорочці рубав дрова. На ньому були чорні тепленькі штанці і водонепроникні чоботи. З голови висіло забруднене листям руде волосся яке він старанно заправляв за вуха. Очі у чоловіка були темно-сині, носик був картоплею, а губи були бантиком. На його руках виднівся теж чи не малий досвід про тяжку роботу. Ось вже скоро колиска буде змайстрована. Тому жінка вирішила сісти і розчесати волосся яке чесала декілька днів тому. Вона взяла своє зеркало і сіла розчесувати волосся. Поки вона чесала на неї найшли спогади про неї в дитинстві. Як вона гралася з братом, як їм було добре усією сім'єю. Доречі про брата не було ще звістки. Він таки і живе у тому будинку. Але тепер не сам , а з жінкою і двома дітьми . Поки жінка згадувала її коричневе вже де не де посивіле волосся здригалося від жорстких струн гребінця. Її зелені очі повністю майнули у спогади. Іноді здригалися ледь помітно губи і ніс які теж були невеличкі. Вона була одягнена у помарніло-рожеве  платтячко, на її плечах була накидка з справжньої шкури вовка. А на ногах були зовсім не нові капці.
Але враз спогади Міри перервав вовчий вий. В очах її спалахнула боязкість за чоловіка  який лишився на дворі сам.