Привид майбутнього

Загадкове кільце

Великі дерев'яні двері відкрилися з жахливо роздратованим скрипом.Всередині було тепло,тому Кіра зняла свою курточку.Дивлячись на магазинчик, всередині він був набагато красивіший ніж зовні.Темно-зелені стіни на яких були намальовані ієрогліфи.На дерев'яних тумбочках стояли золоті та срібні медальйони,сережки,красиві тканини помаранчевого,зеленого,червоного кольорів.На столі стояли статуетки різних форм.У кімнаті було лише одне вікно,яке було у самому кутку,де стояли ще одні двері.Кіра підходила до статуеток,потім до тканини торкаючись та розглядаючи їхні вишиті узори.Раптом хтось взаді поклав на її плече руку.Кіра охолола від переляку.Кілька секунд вона таки стояла,поки невідомий не закашляв.Кіра моментально обернулася та побачила перед собою дідугана.Його сиве волосся та довга борода придавали йому років.Одягнений був у чорний подертий костюм,але мав чудове взуття.Воно було обрамлене дорогими камінцяти.Гарні узори придавали їм тільки вишуканості.
-Пробачте,я не хотіла вас турбувати,йдучи додому я випадково зайшла на цю вулицю і не знала,як вийти.
-Нічого,нічого дитино присядь сюди.
Дідусь з лагідною посмішкою показав на дерев'яний стільчик біля столу з різними речами.
-Хочеш чаю?
-Ні, дякую
-У мене тут не часто з'являються гості, тому вибачай за безпорядок.
-Та нічого.У вас тут дуже затишно, але не могли б ви все таки сказати,як вийти звідси.
-А ти хочеш додому?
-Незнаю,я нічого не знаю.
-Тільки найсильніші люди,які люблять життя можуть вийти звідси.
-Як це?Це ж просто вулиця!
-Для когось вулиця,а для когось і не вулиця.
-Дідусь ну не говоріть загадками
-Ти потім все зрозумієш.
-Правда?
-А може і Ні!
Кіра закотила очі та сперлася на стілець.
-Але тобі я допоможу.Дивись, бачиш ось це.-чоловік дістав з карману малесеньке кільце та поклав в руку дівчинці.
-Кільце?Як воно мені допоможе?-майже з сміхом промовила Кіра.
-Надінь його і побачиш чим допоможе.-з усмішкою сказав дідусь.
-Дякую вам дуже.Можу я дізнатися ваше ім'я?
-Мене звати Шервут.
-Дуже дивне ім'я.-пробурчала під ніс дівчинка.
-Але запам'ятай вибратись ти зможеш,коли захочеш сама цього.
-Дякую.
-Ну і дивний дід.Ну і ладно сама знайду дорогу.-подумала Кіра та наділа кільце.
Раптом дівчина впала.Проснувшись вона побачила перед собою свій дім.