"Коти Вояки" «Знак трьох»

Розділ 1

Листя падаючи неначе сніжинки ворушило хутро Сойка. Ще більше їх було на землі — ламкі, схвачені морозом, вони читають голосно хрустіли під лапами, заважаючи йти. Крижаний вітер задував під рідненьке хутро кошеняти, й скоро малюк почав трястися від холоду.

— Зачекайте мене, – заплакав він.

Мамин голос чувся зовсім поруч, її теплий пухнастий бік був всього за кілька кроків від нього...

— Ти ніколи їх не наздоженеш!

Від звуку цього холодного нещадного голосу Сойко здригнувся  й прокинувся. Він нашорошив вушка, прислуховуючись до знайомих звуків ясел. Його брат і сестра гралися на підлозі. Папоротехмарка вилизувала своїх новонароджених кошенят. Ніде не було й натяку на сніг, Сойко знаходився в таборі, в теплі й безпеці. Мамине гніздечко було порожнє, але судячи з теплого запаху, вона тільки що була тут.

— Ой! – охнув Сойко коли його сестричка Гостролисточка з розмаху плюхнулася йому на спину. — Дивися куди стрибаєш!

— Ага, прокинувся! – запищала Гостролисточка, й скотившись з його спини забарабанила по боку брата задніми лапами. Потім раптом відскочила й схопила щось кігтями.
«Мишка!» – по запаху визначив Сойко. Це означає, що його брат і сестра граються з тільки, що принесеною в табір здобиччю! Він підскочив й швидко потягнувся так, що тремтіння пробігло по всьому тілу.

— Лови, Сойку! – крикнула Гостролисточка, й мишка зі свистом пролетіла над його вухом. — Равлик! – подражнила вона брата, коли Сойко нарешті зрозумів в яку сторону треба повертатися.

— Я спіймаю! – закричав Левчик, й з усіх сил кинувся за здобиччю.

Але Сойко не збирався так просто ділитися з братом і сестрою своєю частиною здобичі. Нехай він менше їх зростом, але він ось який спритний! Сойко стрибнув на Левчика, відштовхнув його й простягнув лапу за мишою. Але раптом кошеня незграбно послизнулося, покотилося по землі й з жахом відчуло під собою замість звичного моху тіла двух новонароджених кошенят Папоротехмарки. Потім чотири жорсткі лапи виштовхали його з гнізда.

— Я... я їх розчавив? – злякано прошепотів Сойко.

— Звісно ж ні! – фиркнула Папоротехмарка. — Ти такий маленький, що й блоху не розчавиш. — Неначе в відповідь на її слова Лисичко й Крижинка ледве чутно запищали й тісніше притиснулися до маминого живота. Але ці ясла занадто маленькі для вас трьох!

— Пробач, Папоротехмарко, – вибачилася Гостролисточка.

— Пробач, – збентежено повторив Сойко, хоча сердиті слова Папоротехмарки боляче ранили його самолюбство. На щастя, королева не могла довго сердитися — адже молоко у Вивіркострибки так і не з'явилося і Папоротехмарка годувала трьох її кошенят, доки у неї самої не народилися Лисичко й Крижинка.

— Скоріше б Вогнезір зробив вас новаками й перевів до їхнього кубла, – пробурчала вона.

— Скоріше б, – замріяно зітхнув Левчик.

— Ще недовго чекати, – заявила всюдисуща Гостролисточка. — Нам майже шість повень!

   При думці, що він скоро стане новаком, Сойко відчув знайоме хвилювання. Він не міг дочекатися коли його почнуть вчити! Він не бачив Папоротехмарку, але вмить відчув, що вона дивиться на нього з прихованою жалістю. Чому? Шубка на його боках злякано заворушилося. Невже він чимось гірше ніж Левчик й Гостролисточка?
   Але Папоротехмарка навіть не здогадувалась, що кошеня відчуло її сумніви. Повернувшись до Гостролисточка вона лагідно мовила:

— Але поки ще немає шести, правда? А раз так то поводьте себе пристойно! Марш з ясел! Пограйте на галявині!

— Добре, Папоротехмарко, – коротко відповів Левчик.

— Ходімо, Сойку, – скомандувала Гостролисточка. Візьми з собою мишку.