24 серпня
Скільки вже минуло днів, як я тут? Чесно кажучи, я втратила лік часу... Начебто днів сім? А може, більше не знаю. У цьому занедбаному будинку час для мене зупинився. Нерозумно, але я ніяк не можу зрозуміти, звідки в мене цей щоденник. Я точно не брала із собою подібного. Бо розуміла дороги назад не буде і немає. Може, згодом я згадаю... Але зараз не багато часу, не про це я хочу розповісти. Я сподіваюся, що з моїми близькими все гаразд. Це нормально переживати? Я страшенно переживаю за них. Особливо за брата. Ми не були особливо близькі, але він найцінніше, що є в моєму, нікчемному житті. Знаєте це жахливе почуття бути в невіданні, що відбувається з рідними, поки ти, як боягуз, ховаєшся. Мені воно дуже знайоме. Я так хочу побачити братика наостанок, але це буде означати, що він помре, з моєї вини. Хочу викрикнути насамкінець перед ним вину. Сказати: "Братику я тебе дуже, дуже сильно люблю! І ніколи тебе не кину. Ти єдиний хто мене приймаєш такою якою я є. Я дуже тобі вдячна за це" І сильно обійняти його, і не випускати зі своїх обіймів ніколи... Чомусь зараз згадала слова батька: " Ти вже не дитина, а віриш у таку нісенітницю. Гаразд би Марк подібним захопився, але ти ... Ех просто знай твої захоплення до добра тебе не доведуть." Він страшенно мав рацію! Головне, щоб через мене не постраждали вони. Я ніколи собі цього не пробачу...
ВИ ЧИТАЄТЕ
Чи можливо спалити спогади?
VampireЩо ж... Мене звуть Міра. Мені 17 років. Це все, що вам потрібно знати про мене. Це мій перший запис у щоденнику. Чесно кажучи, я не знаю про, що писати... Але думаю я запишу свою історію...
