Чи можливо спалити спогади?

Запис четвертий

21 серпня

Не знаю чому, але сьогодні я згадала свою улюблену книгу "Нащадок Бога Смерті". Як би мені хотілося її ще раз перечитати. Але це, швидше за все, більше не відбудеться. Пам'ятаю, як з мене сміялися через цю книжку в школі. Обзивали не нормальною і знущалися. Я була самотня, ні друзів, ні підтримки від батьків. Прямо як героїня цієї книги. Але це так лише один з небагатьох приємних спогадів, про моє минуле життя. Чесно кажучи, я завжди вважала та й знала, що люди далеко не одні в цьому світі. Більшість вважали б це дурним, адже все має пояснення. Кожен має право на свою точку світогляду. Адже так? Так я прочитала далеко не одну книгу, присвячену тематиці вампірів. Ну і як будь-яка дівчинка мріє стати принцесою, так і я певною мірою хотіла бути вампіром. По-перше мене приваблювала ідея безсмертя, а кого б вона не приваблювала? По-друге я просто сподівалася знайти когось хто зможе зрозуміти мою самотність, ну а оскільки вони одинаки мені це, певною мірою, дало надію на розуміння, з їхнього боку. Ну і по-третє, я просто хотіла знайти друга чи подругу. Скажімо так, з цього все почалося моє величезне захоплення цією расою. Ну, а потім це моє хобі та мрія повільно, але впевнено привели мене до того про, що я вже розповідала раніше. Ех... як би мені хотілося, щоб це все виявилося сном.