V
Красунь-юнак я був тоді…
Тепер, коли вже сімдесятий
Мені минув, не гріх сказати,
Що в дні юнацтва золоті,
Бувало, кожного вельможу
З мужів чи хлопців переможу
У всій привабній марноті.
Я ж був веселий і стрункий —
І вигляд мій не був такий
Поморщений, як ось тепер, —
То час війни й турботи стер
З обличчя душу, що не годні б
Мене вже й родичі пізнать,
Коли б могли моє сьогодні
З моїм учора порівнять.
Але ж колишніх рис моїх
Іще раніше я позбувся,
Аніж суворий вік торкнувся
Рукою старості до їх.
Літа, як бачте, не вгасили
В мені ні мужності, ні сили.
А то вночі з-під цих гілок,
Під чорним небом без зірок
Я б не розказував казок…
Та далі вже… Терези стан —
Він наче й тут передо мною,
Біжить до мене під каштан…
Я бачу скрізь її живою,
А все-таки я не знайду
Ні барв, ні образів, ні слів,
Щоб змалювати ним оту,
Яку так палко я любив.
В її очах був східний жар —
Сусідство турків та татар
Змішало польську кров…
Ті очі Були чорніш цієї ночі,
Ще й з променем таким прекрасним.
Мов ніжний блиск молодика. —
Глибокі й вогкі, як ріка, —
Вони втопали в сяйві власнім.
В них море туги і вогню —
Мов очі мучениці-жертви,
Що дивиться на блиск в раю
І бачить радощі і в смерті.
Погідне і ясне чоло
Мов літнє озеро було,
Що в ньому навіть сонце з неба
Милується само на себе.
А щічки й рот… та шкода й мови!..
Кохав колись — і зараз теж —
Вогонь подібної любови
В добрі і злі не знає меж.
Бо що для неї злість і гнів?
А мрія серця, нам на зло,
Не гасне й до старечих днів,
Як це з Мазепою було…
