Сон або реальність?

~Розділ 3~

Вже на 6 день вона навіть до того як поїла виконувала всі наші доручення.

Провівши ще декілька експериментів ми вияснили, що якщо їжу із цим хімікатом їсти в один і той самий час певну кількість днів то за годину і після їжі ви будете як роботи.

Діти звідси і справді могли спокійно гуляти на території, розмовляти грати в ігри, але до певного часу.

Ми робили все так само, щоб у наглядачки не було підозр. І в нас це визодило.

А ще ми запримітили дивну будівлю на задньому дворі. Звідти ще й жах як смерділо.

***
Проходили дні та от і настав час у лагері закінчився. У останій день всіх кормили ледве не кожен час.

І нас не відправили всіх разом, а кожних пів години когось викликала наглядачка і вела на задній двір.

Тобто нас було тільки пів години, щоб утекти. Як добре, що ми їдемо крайніми.

От і ще одна на цей раз дівчина із зеленим волоссям пішла за місс  Леві.

Я підморгнула брату і зачекавши пів хвилини відправилась слідом за ними. Потрібно ж було знайти куди вони йдуть і звідки буде краще утекти.

Вони прямували хвилястою дорогою через сад до тієї самої будівлі. Звісно можна було повертатись, але цікавість взяла своє.

Дівчинка увійшла в пошарпані двері, а наглядачка зосталась на вулиці і попрямувала у бік будинку.

Я тихо проскользнула у кінець саду. І глибоко вдихнувши відчинила двері. Різкий сморід вдарив в ніс, а в горлі застряв крик.

Прямо посеред кімнати лежали всі діти який до цього визвали йти. І саме головне вони не рухались.... Навіть не кліпали....

Я повільно підійшла до дівчини із зеленим волоссям. Пульсу немає... А очі були наповнені жахом...

-Так, так, так, - голос місс Леві роздався поряд - я вже тебе зачекалась.

На її обличчі розквітла вбивча посмішка. А я навіть не могла поворохнутись. Тіло не слухалось.

Тим часом вихователька дістала із спини ножа.

-Час познайомитись із тобою поближче, - вона засміялась злобним сміхом, а я впала та почала від неї відсуватись.

-Такссс сонна артерія вона має бути десь тут, - вона Леві провела пальцями по моїй шиї від чого пішли мурашки - якщо я її переріжу все закінчиться швидко і без болі.

Вона знову засміялась. Але за долі секунди все потемніло і я провалилась у темряву.

***

Я відкрила очі. Місячне сяйво пробивалося крізь вікно у кімнату. Я проснулась. Слава Аніме... 

Годинник показав третю ночі. Спати зовсім перехотілось. Краще б заспокоїти дихання. Серце ледь не випригувало із грудей.

Потрібно було комусь написати або подзвонити.  У Мії думаю як і зазвичай вимкнений Wi-Fi.

Я узяла телефон і почала гортати контакти. Та не візьме. Та мене не зрозуміє. Та в 3 ночі точно не відпише. Залишився крайній варіант....

Я швидко знайшла потрібний номер. Почулись декілька гудків і сонне "Алло".

-П..п..пробач, що п..пі.здно дзв...воню - сльози полились, а голос почав тремтіти

-З тобою усе нормально? - роздався голос по той бік - я розумію, що тобі погано, але ти можеш набратись когось іншого?

-П...проб..б..бач, але т...ти щ...щас в д...дом..ма? - я ніяк не могла вгамувати себе

-Да, щось важливе?

-Яна з тобою? - ура я змогла спокійно говорити.

-Знову щось приснилось? - почувся вздох - ладно приходь. Тільки не впади на сходах... Чи за тобою прийти?

-Не потрібно....

Роздались короткі гудки і я положила телефон. Безшумно вставши я направилась до дверей. Накинувши курту мені залишилось тільки піднятись на декілька поверхів вище.

Три, два, один... Накінецьто я подолала 18 поверхів (я живу на 10 а потрібно на 28). Тихий стукіт у двері.

Однокласний відчинив двері. Так так ми живем у одному будинку. Його сестра трохи розбирається у снах. Тому я інколи сюди прихожу.

Я увійшла і зустрілась поглядом із Яною. Дівчина була у чорну піжаму із черепом. А волосся було зав'язене у хвостик.

Вона кивнула на двері кімнати і потягла мене. Я всілась на пол і почала коротко все розповідати.

Дівчина уважно слухала. А я коли все переповіла трохи заспокоїлась.

-Ну що я можу сказати..... - вона задумливо поглянула у вікно - я приготую тобі чаю і ти трохи відпочинеш, а про сон забудь.... Просто дурниця...