Оповідання біля нічного вогнища

Зло.

Дев'яності роки минулого сторіччя. Київ.

Коли мені було вісім років, я була дитиною з багатою фантазією. Ми втікали із подругою від домовика, що грюкав у трубі в туалеті й починали будування тунелю з-під нашого будинку під стадіон. Мабуть, такі історії може вам розказати кожна людина, у якої склалося щасливе дитинство.

Та одного разу моя уява зіграла зі мною злий жарт. Вночі, коли вже всі пішли спати, сон ніяк не приходив до мене. Кімната була схована у темряві й освітлювалася лише відголосками далекого вуличного ліхтаря. Я крутилася на ліжку, намагалася рахувати овець в отарі, згадувала події дня, але нічого не допомагало. Тоді я визирнула з-під ковдри й почала роздивлятися спальню. Майже одразу я побачила його. Він чи, скоріше, Воно висіло на стіні напроти, там де знаходився наш строкатий золотий із синім килим. Мені здалося, що постава у чорному із відлогою левітувала у повітрі. Рис було не розгледіти. Тільки яскраві зелені очі, що спостерігали за мною з темної порожнечі.

Страх закував тіло миттєво. Руки захололи, а піт виступив по всьому тілі. Я сховалася із головою під ковдру й спробувала заспокоїтися. Це все не насправді. Це лише омана зору. Дихати під ковдрою ставало все важче. Кисень був перетворений моїми легенями на густу важку суміш оксиду вуглецю. Довелося відкрити маленький шматочок ковдри, щоб щілиною пустити повітря.

Час із вектора перетворився у крапку. Кожна нова хвилина була схожа на попередню й помножувала страхи. Переконавши себе, що примарна чорна постава лише мариво я, зрештою, знов наважилася подивитися на стіну. Не здалося. Зелені очі з-під відлоги й далі беззвучно сяяли у темряві. Сліпий жах паралізував мене. Тільки стук власного сполоханого серця гудів у вухах.

До кімнати батьків не так далеко, але тоді було б потрібно подолати кімнату. Кликати на допомогу я так і не наважилася. Просто лежала під душною ковдрою поки сон остаточно мене не здолав.

Чи було це насправді? Чи то візерунки нашого килима створили в моїй уяві такого страшного монстра, якого я пізніше назвала Зло? Не знаю напевно, але саме Воно стало одним із перших негативних героїв моєї книги, яку я почала під впливом тієї ночі писати. Й хто відповість, можливо саме завдяки тим сильним враженням я й досі створюю свої оповідання.