12 часть!
Люба: Знаєш давай відвеземо їх до інших вони на смерть таку не заслуживають нехай трохи помучаться і більше вже такого не будуть робити ха.
Василь: А мені так хотілося їх убити ну ладно відвеземо їх.
Всі за мною і без глупостей.
У них із собою не було нічого окрім чотирьох телефонів одного павербанка і зарядки. Оружиє було в їхніх речах, а вони на вулиці за каменями.
Василь: Так всі бистро залаземо в багажник і сидіть там тихо зрозуміло?
Всі: Да.
Василь: І славно всю тихо.
Люба неси дві лопати я піду візьму великий ящик.
Люба: Да давай.
Даня: Зачем ми тупи полізли твою мать всю нам кришка ми і втекти не можемо нас закрили.
Владік: Мда доігралися ми ну будемо знати що не варто лізти в чужий дом.
Настя: Що вони з нами собираються робити?
Аліна: Ну якщо подумати то лопата щоб копати, а ящик щоб ховати мені так здається.
Даня: Мені це тоже кажется блін це всі речі ми просрали окрім грошей і телефонів.
Настя: Вони навіть нам не чим не допоможуть.
Влад: Да ой всю вони вже сіли машину і ми вже їдемо блін повна жопа.
Аліна: Ну всю.
Пройшло дві години.
Даня: Ми кудись вже приїхали щось мені не добре.
Влад: Мені також бе.
Аліна: Фу міг і потерпіти.
Влад: Сама терпи бе.
Настя: Ой.
Василь: Були тут дві неділі тому і знову гості.
Привіт Сережа, Марта, Соня, Віталя, Карина, Света, Марина, Рома і інші до вас приїхали новенькі.
Аліна: Про кого вони там говорять?
Даня: Незнаю сидимо тихо.
Люба: Дивись любий тут гарне місце для тих.
Василь: Ну можна принципі все давай копати.
Настя: Вони там що гріб копають?
Ярік: Да...
Даня: Ну все прощавай мір мені до вас всіх треба так багато цього розповісти.
Настя: Мені також.
В і Я і А: І нам.
Минуло дві години.
Даня: Ну кароче Настя я тебе люблю!
Настя: І я!
Василь: Фух все викопали я зараз положу ящик, а ти поки відкривай їх тільки окуратно і держи оружиє.
Люба: Зрозуміло. Так малявки всі виходемо бистро і перед мною стояти.
Всі: Гаразд.
Люба: Так ідіть спереду я кажу куди направо стояти.
Василь: Так всі залазьте в ящик живо.
Настя: Люди що ви творити тут ціле кладовище і тут одні діти.
Василь: І ми всігда предупреждали но ніколи не слухали нас і тепер вони тут і ви будете тут так що залазьте.
Настя: Колись ви за це заплатите.
Люба: Не сміхи ха.
Василь: Все поговорили залазьте бистро!
Люба: Ух давно я це не робила прощавайте.
І вони закривають ящик і засипають землею їх.
Даня: Вот ви суки.
Василь: Покричи ти там іще.
Люба: Блін милий все я устала поїхали додому і так ми вже добре закинули вони не відкриють.
Василь: Ти права поїхали.
Настя: Мені вже стає погано.
Владік: Терпи.
Даня: Ні Владік тут вже кисень починає закінчуватися.
Василь із Любою поїхали додому, а герої лежать всі в гробу.
Незнайомий 1: Все вони поїхали живо спасати їх.
Незнайомий 2: Да давай.
І раз і два і три блін сложно виходить.
Незнайомий 1: Да давай їм там і так погано.
Ярік: Всю народ я вже в тумані.
Настя: І я кхе.
Незнайомий 2: Держіться ми вже ідемо до вас.
Даня: Тут хтось є так дихаємо не помираємо Аліна ти жива.
В ответ нічого.
Владік: Я іще жив кхе.
Незнайомий 1: Відкривай!
Двоє незнайомий відчили їх і бистро уйшли щоб їх не бачити.
Даня: Свежий воздух.
Настя: А як погано фух хто нас відкрив?
Владік: Вони втекли Аліна Ярік вставайте.
Даня: Їх треба відкачувати бистро.
Настя: Я беру Аліну.
Владік: Я Яріка.
Даня: Гаразд.
Ярік: Ауо що це за бабочка можна тебе я з'їм.
Владік: Він марить.
Настя: Ну давайже Аліна ти сильна прокидайся.
Аліна не прокидалася.
Даня: Настя глянь на тату.
Настя: У неї одне тату пропадає це тобто вона так помирає і втрачає жизнь.
Владік: Да но поки вона не пропала її можна іще спасти дай мені її.
Аліна: Ой як приятно, а можна іще так?
Владік: Да звичайно.
Даня: Так коли вже ви тут закінчите то вилазьте.
Настя: Ого тут так їх багато бідних дітей і зі всіх сторін.
Ярік: І ми вже їм нічім допомогти не можемо як нам хтось допоміг.
Даня: Я так і не зрозумів хто це був і куди вони втекли.
Настя: Ну може нам не треба знати. Я тільки замітила що ми в лісі.
Владік: Все Аліна хватить нас чекають.
Аліна: Ну ладно.
Даня: О любовна пара вилізла.
Аліна: Да, а що.
Владік: Так давайте не сориться нам я так понімаю треба кудись іти тільки в якій стороні прірва я не розумію.
Даня: Щас я гляну на карті.
Ого так ми получается від неї знаходимося на ростояніє сто кілометрів.
Настя: Ну так це круто тепер скажи куди нам треба іти і що тут вообще знаходиться.
Даня: Я так зрозумів що ми зараз знаходимося в центрі лісу до його краю нам іти двадцять кілометрів тут є дикі звірі і їх багато.
Владік: Так ну, а іще щось є?
Даня: Ні це вроді все хотя ні тут неподалік від нас є домік і він тут близько два кілометри його розміри не великі бо я відразу не побачив.
Аліна: Все тоді ходімо туди.
Даня: Ага щоб нас знову поховали в гробу не хочу.
Настя: Даня да господі, а я хочу піти і їсти хочу притому що вже майже стемніло.
Владік: Да давайте підемо та все.
Даня: Ні давайте спочатку проголосуємо вдруг вони не хочуть.
Аліна: Я даже не знаю чи хочу я іти.
Даня: Вот бачите да і до темноти іще є пів години ми встигнемо.
Настя: Ну ладно голосуємо, або ідемо туди, або сидемо тут.
