-Найл, відведи мене туди, де я втратила свідомість. Мені треба декуди, - сказала я. - А, і можна, я візьму дещо з аптечки?
- Звичайно, але...навіщо? - здивовано запитав він.
Навіть не знаю чи казати йому про того чоловіка. Не те, що я йому не довіряю, просто я ще сама у всьому цьому не розібралась, а затягувати в це зовсім незнайому людину було б, як мінімум, не обдумано.
- Ну...про всяк випадок, - збрехала я. Знову.
По його очам було видно, що у сказане мною йому мало віриться, але він утримався від коментарів, і я подумки подякувала йому за це.
Ми ішли в повній тиші, але все ж, це краще, ніж безглузда балаканина про наші раптово з'явлені здібності. Все одно, це ні до яких висновків не приведе.
У нас обох цілий цунамі питань, відповіді на котрі я сподіваюсь почути в найближчий час. Не знаю, чому, але мені здається, що світло на всю цю маячню проллє чоловік, до якого я зараз прямую. Може він хоча б скаже хто я і звідки, і взагалі, чому опинилась в аварії. Він же знає моє ім'я.
А якщо він дуже близька мені людина? Що якщо він мій батько, а я навіть не пам'ятаю його імені? Чорт... це було б жахливо по відношенню до нього... І навіть якщо він не мій батько, все одно це хтось інший. Хтось, хто з гіркотою в очах застигне переді мною, коли я збентежено задам питання: "Хто ви?".
Ця невизначеність пригнічує мене все більше з кожною секундою. Ще трохи, і я збожеволію.
Питання заповнюють мій мозок і не дають спокою: Чому я тут? Чому рани так швидко зажили, і яким боком цього стосується Найл? Де мій дім? Чому я про себе нічого не пам'ятаю? Хто той чоловік, і звідки він знає моє ім'я? І найголовніше: куди мені далі іти?
Ми вже прийшли на те місце, де я знепритомніла, і де мене побачив Найл, але я не можу пригадати, в якому напрямку мені далі рухатись. Адже перед нами перехрестя... Чорт.
Чому я примудрилась втратити свідомість саме на чортовому перехресті?
Але засмучуватись - було останнім у списку моїх емоцій. Я намагалась залишатись здержаною та рішучою в цей момент. Адже паніка і здоровий глузд - речі непоєднувані.
Останнім часом я була налякана і не контролювала себе, але тільки зараз зрозуміла, як вела себе - як маленьке полохливе дівчисько. Мені уже шістнадцять, тож пора відповідати своєму віку!
