Хорвордський маєток

2 частина

- Он диви, який красунчик. По костюму бачу в нього не тільки обличчя товсте - тихо сказала графиня. Показуючи на повненького чоловіка, у якого з кишені випав золотий годинник.
- Мамо, зараз не час - озвалася Лілі
- Якраз доню. Герцог би підтримав мене. Він завжди хотів знайти для тебе гарну партію  -
Вони обидві були одягнути в чорні сукні. Сім'я вдруге зібралась в Ларк-Хаузі. Але тепер вже на поминки до герцога. Лише в минулому році помер його син, від лихоманки. Ось і він, від того ж самого. Сьогодні зібралося ще більше народу. Навіть далекі родичі, про яких до цього моменту не знали, приїхали надіючись отримати хоч трохи зі спадку. І тут вже дізналися, що головним спадкоємецем є - Кардан. Що і є його старшим онуком. А тепер і майже герцогом. Та лише один пункт у протоколі, не давав йому ним стати відразу - одруження. Кожен чоловік, що ставав герцогом мав бути одруженим. Це було прописано у протоколі Хорвордів. Щоб збільшити шанс отримати спадкоємців. Тому за рік Кардан мав знайти дружину. Або ж право і титул підуть до Джорджа.

...
Джордж з Лілі сиділи на тому ж місці. Поки всі "сумували" за померлим, вони розмовляли. Сильної любові до діда обидвоє не мали.
Дівчині взагалі було байдуже. Хто буде герцогом.
Хлопчині ж хотілося все таки отримати титул. Та жертвувати братом, ні. Це не у його стилі.
- Міледі, ви б не могли... Ой, вибачте мене. Я не помітив, що ви вже зайнятість. Заради Бога! Прийміть мої вибачення - почав вибачатися юнак, що щойно підійшов.
- Не потрібно. Ми не разом - окликнув Джордж. Їх часто сприймали як гарну пару. Та це було не так. З раннього дитинства, вони були не більше ніж друзями.
- Вибачте, містер. Та зараз у нас інші справи - витерши імпровізовану сльозу сказала Лілі.
- Так справді. Таке горе. Дуже жаль графа, він був таким молодим.
- Герцога - виправила Лілі. 
- Не такий він уже і молодий - фиркнув Джордж, - Не знаєш його? - показавши пальцем у сторону незнайомця, немов не помічаючи його присутність.
- Вперше бачу - звісно ж дівчині було відомо, що це був віконта. Син збіднілого маркіза. Приїхав лише минулого вечора. А вже встиг відправити листа (ще й за кошт дому!). Тому відповідати на його залицяння не хотілося, сильно вже кидався в очі скрутне фінансове положення.
Помітивши, як віконт пішов Джордж знову окликнувся:
- Так ти його знаєш? -
- Ну трішки.  Віконта Картер Дракота. Нещодавно приїхав. Дуже химерний тип - усміхнувшись сказала Лілі.
- Звичайно ж. Ти все своїм маленьким носиком винюхаєш - він занадто добре знав кузину. Скоріше б погодився з'їсти власного черевика, ніж повірити, що дівчина нічого не знає. Мимоволі глянувши на годинник мовив:
- Вже 7. Скоро цей набрід забере свої нажитки, та поїде з нічим. Вони реально думали, що добрий герцог їм щось залишив? Ха. Зовсім ні - лорд залилася реготом.
- Ти так смієшся, немов самому щось перепало -  мовила дівчина.
- Не так багато, як Кардану. Та все одно, більше ніж тобі - тяпнувши Лілі по носі сказав Джордж.
- Годі. Давай поки на наші пошуки не відправили гвардію -
- Як скажете, міледі -
Лорд спокійно йшов темним коридором. На стінах висіли картини різних герцогів, баронів, графів. Деякі з них виглядали не сильно привабливо, із-за чого простолюд міг і перелякатися. Та вони давно звикли. До усього з часом звикаєш, навіть до страшних дідів та бабів на стінах власного будинку.
Йдучи далі і далі. Вони потрапили до великої гостьової. Де юрба вже розповзалася. З великого вікна виднілися карети, що очікували хазяїв. Джордж пихнув якийсь молодик, аби не слуга, що так вчасно підійшов, йому б не поздоровилося. Та чоловічок у чорному костюмі передав запрошення, немов змінюючи тему.
Помітивши родинний герб на печаті , Джордж зовсім забув про усі плани, нам'яти вуха тому джентльменов. Та почав читати. Після чого зіжмакав папір та кинув до каміну.
Лілі запитально на нього поглянула.
- Не довго ми д...гм..герцога згадували. Кардан уже бал скликає -  сказав запхавши руки до кишень сюртука
- Напевно наречену шукає - припустила дівчина.
- Це зрозуміло. Але хоча б для порядності місяць почекав -
- Тихіше. Нас можуть почути, лорде Ховарде - показово мовила Лілі.
- Так-так звичайно, леді  - поруч пройшов якийсь чоловік та окинув їх поглядом.
- Павлін об...- дівчина пихнула його під бік.
Джордж знову оглянув кімнату. Майже всі гості роз'їхалися. Лише в куточку сидів чоловік. Із-за книги в яку він устромив носа, обличчя не було видно. Лорд невдоволено підійшов до нього, гостів він не любив.
Підвівши погляд, можна було упізнати віконта. Закотивши очі, Джордж все таки наважився на діалог.
- Що читаєте, сер - нахилившись над ним запитав лорд.
- Джордж Еліот «Мідлмарч», дуже цікаво. Нещодавно тільки вийшла, про....- та його обірвали на півслові.
- Зате мені не цікаво, сер - піднявшись він знову підійшов до Лілі.
- Не дуже ввічливо - хмикнула дівчина, зиркаючи на віконта с поза плечей кузена.
- Він мені не подобається -
- Тобі ніхто не подобається -
- Він особливо. Якийсь не чистий -
- Ще скажи брудний - розсміялася дівчина. Та Джордж далі дивився не змінюючись в обличчі.
- Фартук не гарний. Напевно довго на нього працював - самовдоволено усміхнувшись сказав лорд.
- Не наше діло - відвернувшись продовжила Лілі.
- Нудно. Я ходімо на вверх?-