Зігрій моє серце і біль забери

4Глава "Ти... ревнуєш?"

Сонце так і підспівувало ансамблю горобців, снігурів та синиць, що вірно залишаються на рідній землі, але біленький сніжок все ж мужньо тримався землі. Наші леді тільки вийшли в парк. Вони ходили ним, спілкувалися та по юнацьки раділи. Однак від взору Іви ніяк не могло сховатися якесь пригнічення, смуток на милому обличчі. "Щось сталось? Їй не цікаво зі мною? Чи… її хтось образив? - на останній думці її кулак зжався - Та ні, навряд чи міг знайтись якийсь смертник. Може щось особисте? Чорт, ненавиджу це відчуття: незнання і безпомічність. А-аргх, щоб його!! Як би там не було. Я не дозволю, щоб mein Häschen, mein Igel, meine Blume(моя зайка, мій їжачок, моя квіточка) через щось там в'яла!"

-Hase,(Зайко) в тебе такі червоні щічки - вона торкнулась її обличчя - і холодні, як льодинки. Може візьмемо чогось гарячого? - Іва покосилась на найближчий ларьок.

-У.угу. - Ніка, порозовіла ще більше, вже не від холоду, але водночас її обличчя ще трохи спохмурніло: "Чому вона так мила і турботлива зі мною? У неї ж вже є половинка. Вона грає зі мною? Чи така в неї дружба? У-уу, нічого не розумію!" Стільки всього крутилося в її голові, за такий, здавалося б, короткий період шляху до кіоску.

-Ого, скільки всього! Правду, твого улюбленого чаю немає. Що будеш? - Івана й далі не покидала намагань розвеселити її чимось.

-Хм, мабуть, ванільний шоколад.

-Окі-докі. Дайте, будь-ласка, один шоколадний латте і один ванільний шоколад…

Здавалося б: це хоч трохи, та допомогло, але так лише здавалось. Посмішка від гарячого смаколика тільки ненадовго майнула на Нічиному обличчі. Після чого її знову затягло у похмурі роздуми.

"Та ні, ну це вже ні в які рамки не лізе. Все стало тільки гірше. Чорт, ладно, Ів, давай. Час прямих дій."

-Нікуль, зайко моя, ти ніби вся не своя. Прошу скажи: щось трапилось? Тебе хтось образив? - на її обличчі так і читалися хвилювання й турбота. Ніколь ж тільки впала в ступор. Що їй говорити? Губи її так і завмерли привідкритими. Вона ж і сама не знає чого така похмура; Щого її так тягне у думки. Вона не знає нічого. Але чому? Чому їй так боляче дивитися у ці тривожні карі очі і мовчати? - Прошу: не мовчи, я ж бачу, що щось не те. - У серці Ніки щось здригнулось, немов хтось грубо вдарив по струнам гітари.

-Я… я не знаю... - на її блакитних очах накрутилася сльоза. А до Іванниного обличчя додались здивування і біль. Вона б воліла чого завгодно, але не її сліз. Старша зразу ж обійняла її - Я… я правда не знаю...