Коти-Вояки: Пійматися в Лабети

Пролог

Ніч важко залягла над лісом. Місяць просвітлював через вуаль висотних тонесеньких хмарок. Два коти стояли біля Громошляху.

— Нащо ти мене сюди привів? —звернулась кішка до кота.

— Я хотів поговорити з тобою, мамо, — жалібно пронявкотів кіт.

Кішка запитально подивилась на кота, якого ледве-як можна було розгледіти крізь темряву.

—… Щось сталось? — схилила набік голову. — І чому саме біля Громошляху? Ти ж знаєш, що тут небезпечно.

Кіт лише мовчки відвернув голову, вдивляючись у сіру дорогу, що простягалась довгою змією, аж доти там не засвітилися люті очі потвори, що наближалися і наближалися.

— До зустрічі в Зореклані!

Кіт побіг на кішку та відштовхнув на шлях. Вона не встигла навіть зреагувати чи усвідомити що сталось.

…

Потвора без проблем проїхала її та продовжила свої мандри.

Кіт же підійшов до тіла. Його яскраві очі спокійно дивились із спокоєм на помираючу кішку.

— Ох, це не входило в мої плани, що ти лишишся в живих, — нявкнув він.

— Щ…

— Чшш, матусю, тобі стане гірше якщо ти будеш занадто багато говорити, — лагідно муркнув він. — Навіть у крові ти виглядаєш вродливою, — усміхнувся він, притулившись до неї. — Ти з ясел казала мені, що підтримаєш будь-коли і у будь-чому. Мамо, я мушу тебе вбити, щоб стати тим ким я хочу. Ти ж підтримаєш мене, так?

— Т… т…п…

— Чшш…

Кіт ніжно поглянув на неї і підняв лапу, витягнувши кігті.

— Просто помри заради мене, — вже твердо і вибагливо мовив він. Кіт взмахнув лапою, різко пройшовшись нею по горлу кішки.

Зіниці кішки розширились, ставши скляними і беземоційними, а її боки перестали здійматися. Вона померла. Кіт поглянув на тіло. Він розвернувся та відійшов від Громошляху.

Вдалечині знов з'явилась потвора, що блискавково пронеслась по Громошляху.
Кіт навіть не озирнувся, а пішов у невідомому напрямку.