Коти-Вояки: Пійматися в Лабети

Розділ 6: Повня

Минуло вже три повні з тих пір як я називаюся Сніголапкою. Завдяки Плямокігтю моє навчання рухається куди швидше, аніж у будь-кого. Барвозірка наче пишається мною, вона каже, що скоро я стану воячкою, хоч пронавчалась всього кількв повень, а також сказала що я заслужила цього разу піти на Зборище.
Але я так і не дала відсіч Чорнолапу, Пісколапу і Метеликолапці. Мені було важко це зробити.

Я йшла разом з Барвозіркою і одноклавновцями до Чотиридерева. Я нарешті зможу побачити Вітряних, Тіньових і Річкових котів, і буду надіятись побачити там Плямокігтя. Ми пройшли через струмок та вже незабаром були біля чотирьох могутніх дубів, а під ними було багацько котів. Я була так захоплена!

Я одразу побігла шукати Плямокігтя і швидко знайшла його біло-руду шубку. Його легко було впізнати. Він сидів біля двох котів, що пахли по-різному. Один був Вітряним котом, а другий Тіньовим.

— Плямокігте! — покликала я його. — Я так рада тебе бачити! А хто це? Твої друзі?

Вояк повернув голову до мене і усміхнувся.

— О, привіт, Сніголапко, — привітався він. — Так, це Дрококіготь і Вітрогона. Вибач, я не розповідав про них раніше.

Я подивилась на Дрококігтя. Він був суцільно чорним із зеленими очима, а його хутро було гостре і коротке. А Вітрогона була схожою за тілобудовою — вона була струнка і граційна з рудо-блідим хутром і з жовтими очима.

— Привіт, Сніголапко, Плямокіготь багато розповідав про тебе, — усміхнулась Вітрогона.

— Привіт, — коротко привітався Дрококіготь.

— Хочу похизуватись, але скоро я стану воячкою! І все завдяки тобі, Плямокігте, — усміхнулась я.

Річковий вояк усміхнувся мені теж.

— Ну, нарешті, Сніголапко.

– До речі, Плямокігте, мені цікаво, чому сутичок за Сонцескелі не було? — поцікавилась я.

— Ну, ми мали конфлікт з Вітряним Кланом і нам було не до Сонцескель. А що? Дуже хочеш похизуватись мені і своїм, як ти розносиш мій клан? — жартома спитав він.

— Ну, я хотіла приймати участь у битві з ясел, — усміхнулась я.

— Он як. Це ж твоє перше Зборище, так? — спитав він.

Я кивнула. По галявині рознісся гучний клич. Я повернула голову у бік брили на якій стояли чотири провідника: Барвозірка, Струмозора, Ночезір і Високозорий. А внизу стояли Довговух, Веретільниця і ще двоє невідомих мені котів.

—  Я почну перша, — нявкнула Барвозірка до трьох котів. — Громовий Клан вже оклигався після пожежі і здобич поступово повертається до нас. Злотоквітка нещодавно стала старійшиною, а Чорнолап став новаком медикота. А також хочу повідомити, що моя новачка Сніголапка готується стати воячкою.

Я захоплено дивилась на свою провідницю і коли вона пригадала моє ім'я, то я гордівливо підняла голову.

— Вітаю, — прошепотіла Вітрогона мені на вухо.

Я вдячно поглянула на воячку.

Барвозірка відійшла і Високозорий вступив крок вперед.

— Вітряний Клан процвітає. У нач вдосталь здобичі і вояків. Вітролапка, новачка Тереношубки, стала воячкою Вітрогоною. Також кошеня Ожиноягідки Шулічка стала новачкою Шуліколапкою, а її виховником Зайцестриб. Ожиноягідка повернулась до своїх обов'язків воєводи.

— Вітрогона! Шуліколапка!

— Вітрогона! Шуліколапка!

Я подивилась на юну воячку і привітала її також. Для мене було вперше, щоб на Зборищі вигукували імена. Я гадала це тільки в Клані.
Високозорий поступився Струмозорій і та зверхньо подивилась на котів, що сиділи і дивились на неї.

— Наш Клан також прекрасно себе почуває. Оскільки зараз зеленолист, то двоноги черговий раз забруднили нашу річку. Також ми маємо нових вояків. Ягідколапка і Жоледалап стали Ягідконосою і Жолудешубим.

— Ягідконоса! Жолудешуб!

— Ягідконоса! Жолудешуб!

Я подивилась на двох котів, що вийшли неподалік від мене. Вони гордо стали, пишаючись собою.
Далі вже заговорив Ночезір.

— У нас також все гаразд. Криголап і Верболап стали вояками Кригоглядом і Вербов'ялим. Також Папоретесмерка народила двох кошенят.

— Кригогляд! Вербов'ялий!

— Кригогляд! Вербов'ялий!

Чесно, я вже втомилась вигукувати ці імена. І мої вуха втомились від такого галасу.

— Отже, ми можемо вже повертатись, так? — спитала Барвозірка.

Провідники кивнула. І всі почали потихеньку збиратись. Я попрощалась з Плямокігтем, Вітрогоною і Дрококігтем. Ми рушили до табору. Я так втомлена. Так багато котів. Так багато галасу. І так багато нових вояків. Це виснажує.

Як тільки ми прийшли, то я блискавково забігла до новацького кубла та лягла на свою підстилку.
За весь цей час я винайшла у собі особливості, які ймовірно з народження. Моє тіло має сильну і граційну статуру, через що я можу гарно битись і полювати. Це неймовірно!