Вже під вечір ми повернулись до табору. Мені довелось попрощатись з своїм новим другом, Плямолапом.
Але вигляд більшості частини лісу і табір шокував мене. Все було згорівше, усюди була кіптява, попіл і вуглі. Здавалось тут все мертвим, а всього лише день тому тут все було повне рослинами, здобиччю і життям.
Я підійшла до Барвосерди, що у траурі дивилась на гілку, що задавила її брата і на самого мреця. Я поглянула на нього теж. На моє диво, я не почувала ніякого суму за Совозором. Врешті-решт я питально подивилась на Барвосерду.
— Барвосердо, а чи повернеться життя до лісу?
— Має, — коротко відповіла вона.
Кішка розвернулась і застрибнула на Високий Камінь, привернувши увагу котів.
— Совозір помер жахливою смертю… і я не можу провести гідної церемонії, проте, як його сестра і наступниця, я побажаю йому дібратись до Зореклану вільно і без перешкод.
Одразу позаду себе я почула невдоволене шепотіння.
— Це ж неправильна церемонія! — прошепотіла Ящіркосмуга до Чортополоха і той погодився.
Мені було жаль Барвосерду. Їй довелось різко прийняти на себе тягар провідника і ще й додатковий, через вчорашнє. Але не всі це розуміють.
Проте вона не сильно звернула на це увагу.
— Падолистко, ти подбаєш про тіло. Якщо потребуєш допомогу, то смикни будь-кого. Всі інші займайтеся будівлею кубіл. І Сніголапко, ти підеш разом із Метеликолапкою робити підстилки.
Що?! З Метеликолапкою? Робити підстилки? Ні, ні, ні, ні, ні! Це один шлях до Зореклану! По-перше, чому мені дали найгіршого партнера. По-друге, чому я маю робити таку брудну роботу, як підстилки?
Я поглянула на крапчасту кішка, яка невдоволено форкнула. Її брати прощались з нею так, наче вона піде помирати.
Що ж, принаймні ми обидві не сильно бажаємо бути наодинці на одному завданні.
Ми мовчки рушили до річки збирати мох. Було дуже ніяково знаходитись в її компанії, особливо коли ти дивишся на її задумливу, серйозну морду.
І коли ми закінчили із завданням і всі підстилки були зроблені, а половина кубіл дороблена, то ми так і не обмовились словечком. Я хотіла, але мені було лячно.
Барвосерди вже не було в таборі, але ймовірно вона пішла по дев'ять життів до Місяцескелі. Я чула такі розповіді від Злотоквітки в яслах.
— Гей, Сніголапко, — звернувся до мене Довговух,— Барвосерда не зможе тебе тренувати через те, що пішла до Місяцескелі, тому наказала мені тебе потренувати із Пісколапом.
Я не рішуче кивнула. Тільки-но провела час з Метеликолапкою, тепер із Пісколапом, а потім з Чорнолапом? Це не те що я хочу. Але з іншого боку, я зможу потренуватись.
Ми пішли до лісу. Мене вкотре лякав своєю темним видовиськом. Довговух показував нам територію і запахи інших Кланів, а потім розповідав про правила, які я не слухала. Я хотіла звісно похизуватися, але мені мову відняло від цього. А що як я не запам'ятала добре його?
В результаті ми повернулись. Місяць світив над небом, а коти спали після тяжкого дню. Новацького кубла ще не було, тому я вляглась на першу підстилку, яку я побачила...
Незабаром мала повернутись Барвосерда… Ні, Барвозірка
ВИ ЧИТАЄТЕ
Коти-Вояки: Пійматися в Лабети
Aventura«Коти-Вояки: Омана» - трилогія книг-фанфиків заснована оригінальною серією «Коти-Вояки» - Ерін Гантер. «Пійматися в Лабети» - перша книга з трилогії, де розповідається про противостояння токсичним стосункам, нерівності, брехні й інших проблем у житт...
