Без цукру

***

Двері рвучко розпахнулися. Жінка увійшла в розкішний кабінет розлюченою ходою, намагаючись зібратись з думками. Обпершись на дубовий письмовий стіл, вона швидко дістала з своєї дизайнерської крихітної сумочки сигарету й затиснула її зубами. Тремтячі руки ніяк не могли піднести вогонь запальнички до уст. Спочатку невеликі краплі сліз гасили його, а потім реальність повністю розмилась в очах.
-Чорт! - злісно вигукнула жінка, кинувши запальничку на стіл після десятків невдалих спроб закурити.

Вона повільно сповзла на підлогу, впираючись спиною у стіл. ЇЇ очі беззмістовно блукали шафами з дорогоцінними книгами, які ніхто ніколи не читав, і м'якими кріслами обшитими смарагдовою тканиною біля затишного каміну, в якому завжди тріскотіли дрова. Цей кабінет був добре знайомим, але зараз видавався чужим. Їй зараз все видавалось чужим. Відчувши, що сигарета досі в зубах, жінка байдуже викинула її в бік крісел.

З-за дверей долинали звуки веселої музики, стукоту келихів і дзвінкого сміху. Купка людей у найдорожчому одязі та з найжалюгіднішими душами розважалась. Це було абсолютно доречно, адже там тривала вечірка присвячена 25-річчю дружини дуже впливого чоловіка, який дивував всіх своїм стрімким і непередбачуваним кар'єрним ростом. Ті люди зовсім не винні, що винуватиця свята зараз сидить на підлозі у кабінеті свого чоловіка та безпорадно вмивається дрібними сльозами. Але їй справді хотілося, якби хоч одна особа з того натовпу відчула себе винною і згадала про неї. Почулися кроки.

Він ступав повільно, але впевнено, обережно зачинивши за собою двері. Глибоко видихнув, побачивши свою дружину таку гарну і таку відчужену біля свого стола.
-Ну ти чого? У тебе ж сьогодні свято. Що тебе засмутило, мила? – чоловік присів навкарачки навпроти неї, не побоявшись зім'яти свій найдорожчий костюм.
Вона мовчки продовжувала дивитися на двері, а потім запитала:
- І давно ти з нею знайомий?
- Ти про кого?
- Про ту, з довгими ногами і засмаглим тілом, - відсутнім голосом промовляла жінка.
Чоловік тяжко ковтнув. На мить завагався, чи брехати про те, що він не розуміє в чому справа і чи варто називати її істеричкою.
- Недовго, - вирішив бути чесним він.
- А до неї ще хтось був? Коли це все почалось взагалі?
Тяжке зітхання пролунало знову. Він сів біля неї і витягнув з кишені хустку, щоб протерти спітніле чоло:
-Це все почалося ще рік тому. Їх було небагато...
Йому справді тяжко давалося кожне слово, але брехні в житті стало забагато, тому потрібно було скинути хоча б якийсь тягар.
-Яка ж я дурна, що не помітила цього раніше... Ці твої пізні повернення з роботи, замкнутість, постійна зайнятість. - Слова зависли на хвилину між ними, а коли розчинилися у повітрі, жінка похмуро додала: ідіотка, а ти козел.
Раптом мозок повністю обробив інформацію і в ній почав набухати гнів:
-Але ж правда. Як я могла не додуматись! Це так очевидно... Я ж вмію думати, дійсно вмію, чорт забирай, думати. І маю гордість, знаю собі ціну, то чого поводжусь так...безпорадно. - різко обернувшись до нього, вона додала: Це ти мене такою зробив. Так, ти! Мені така поведінка не властива. Це все ти наробив! Я ж була найрозумнішою, найкращою у своїй справі, а ти... ти мене звідти забрав. Мені там подобалося! Якого біса це все було?!
Гнів відступив і на очах знову почали з'являтися сльози, бо любов, на жаль, нікуди не ділася.
-Заспокойся, мила. – чоловік ніжно поставив руки на її обличчя і зазирнув у очі. – Ти моя єдина любов. Чуєш мене? Кивни, якщо чуєш. Добре. Ти моя любов, я дійсно люблю і завжди любитиму лише тебе. А це все...це просто... ну знаєш, несерйозно. Це лише розвага.
-Мені боляче від такої розваги, - тихо прошепотіла вона, дивлячись на нього безнадійно закоханими очима.
- Я розумію, мила. Знаю, що боляче, але...
- Якщо розумієш, то припини це.
- Я... я не можу. Кожній людині в житі потрібна розвага. Хтось пише пісні, хтось грає у гольф, а моя розвага це знайомитися з різними цікавими особистостями, - швидко пролепетав він.
- Мені боляче від цього, особливо після всього, що я зробила для тебе.
Погляд. На одну секунду він помітив у ній те, чого налякався. Це було відсутність страху і прагнення справедливості. "Вона може про все розповісти поліції і їй буде байдуже що її посадять. Їй нема чого втрачати, бо я для неї все, а мене вона вже втратила. Я не можу так ризикувати."
- Гаразд, тоді давай так. – Швидко подумав чоловік. – У наших стосунках все завжди було чесно і прозоро...ну раніше було. Словом, давай ми теж вигадаємо тобі розвагу, щоб все було чесно.
- У мене нема ідей, справді, я...
- А от в мене є ідея. Ти могла б організувати якісь курси чи проводити тренінги з того заняття, яке тобі подобається найбільше. Ти ж дійсно дуже вправна в цьому. Думаю, тобі буде цікаво поділитися своїм досвідом з іншими.
- А це...безпечно?
- Не переймайся, я про все подбаю. Все буде так, як ти захочеш. То що думаєш ?
Жінка замислилася на мить, обдумуючи пропозицію і шукаючи лукавство в його очах:
-Я згідна.