Сусідка по парті

Розділ XV

Я йшла, заплющивши очі, близько двадцяти хвилин, але потім почула знайомий голос:

- Злато! Це справді ти?

Я розплющила очі і побачила Ксюшу. Моєму щастю не було меж!

- Подружко! Нарешті я тебе знайшла! - засміялась я і обійняла Ксюню.

Раптом, перед нами з'явився вихід із лабіринту.

- Ходімо, у нас ще є не закінчені справи, - сказала подружка.

Ми вийшли із Лабіринту страху.

- Тепер до Мірелії, - сказала я дістаючи карту.

- Мені здається, що карта не потрібна, я вже бачу її будинок і те бридке болото навколо нього, - Ксюша скривилась.

- Тоді ходімо, - впевнено сказала я.

Ми пішли по фіолетовій доріжці. Незабаром перед нами з'явилося болото.

- І як будемо переходити? - запитала Ксюня.

- Я вам допоможу, - почувся знайомий голос.

- Елізо, це ви! - радісно вигукнула я. - Ви справді зможете допомогти?

- Так, я повернула свою магію, - Еліза махнула рукою і з'явився міст через усе болото. - Ходімо, я допоможу вам забрати кулон, бо без магії ви не впораєтесь.

Ми перейшли болото і опинилися перед будинком Мірелії. Аж ось, небо затягло чорними, як смола хмарами. Із будинку вийшла відьма, а з нею....

- Даша! Це ти? - здивовано крикнула Ксюня.

Справді, із будинку вийшла Даша. Та сама, яку ми більше ніколи в житті не сподівались побачити.

- Хто це тут у нас? Давні знайомі. Не оце часом шукаєте? - Даша показала зелений кулон.

- Віддай його, - сказала я.

- Ще чого, він мій, - відповіла дівчина.

- Але навіщо він тобі, ти ж не хочеш повертатися? - запитала Ксюша.

- Всеодно він мій, - уперто говорила Даша.

А тим часом Мірелія та Еліза зустрілися у запеклому поєдинку. Спочатку вони билися, але потім про щось поговорили і потиснули одне одній руки.

- Віддай дівчатам кулон! - наказала Мірелія Даші.

- Але..., - сказала Даша.

- Швидко! - крикнула відьма.

- Добре, забирайте, - невдоволено буркнула Даша і кинула кулон мені.

Ми з Ксюнею, як і першого разу доторкнулися до кулона разом, на промінчиках з'явилися цифри. Ми почали доторкатися до них по черзі. Нарешті, з'явилися двері. Я і Ксюша попрощалися з Елізою, кинули сумний погляд на Дашу, відкрили двері і увійшли.

Ми знову опинилися в кімнаті, на годиннику була 12 година дня.

- Тобто, ми повернулися у той час коли відкрили двері тут? - запитала Ксюша.

- Так, - відповіла я. - Нарешті все закінчилося.

Але дівчата ще не знали, що це тільки початок. Далі, на них чекає ще багато пригод...

************************************************************
Це була остання глава моєї книги. Дякую всім хто читав її.