Так люблю книги, що вони, побудувавши в мені щось нове, розбивають це на дрібні шматочки. Через них я відчуваю апатію і безнадійність. Читаючи, знаходжу моменти під час яких думаю, що люди злі. І хай це лише книга, але хто скаже, що всі люди хороші? Хто скаже, що мої рожеві окуляри не актуальні і безглузді? Хто скаже, де істина, а де брехня ? Те, що мені зустрічалися хороші люди не робить усіх хорошими. Люди це просто люди. Іноді вони живуть кимось, захищають когось і готові світ прихилити для когось, а іноді живуть в своїй голові, готові йти по головах інших аби досягти цілі. Чи є ще хтось, хто стримає мене від повної і беззаперечної довіри до людей? Немає. Бо я люблю людей і вважаю, що щоб вони не зробили були причини так чинити. Книги дарують спокій, вони розуміють як мало хто з людей, вони показують новий невідомий світ, в якому як би мені не хотілося, ніколи не житиму. Дочитавши книгу плачу, що так швидко закінчилася історія і іноді змушую себе сповільнитися і не читати до ранку.
Минулого року я листувалася до 5 ранку, цього ж року - читала, бо не могла спинити себе і відкласти книгу в сторону. Досі пам'ятаю, як я її вибрала: будучи в книгарні близько години і обійшовши стелажі по декілька разів, вибравши вже пару книг, які все ж були відставлені назад на полиці, десь знизу, у відділі фентезі було 2 схожих книги. Спершу хотіла придбати з жовтими метеликами, але побачила, що це 2 частина, тому взяла 1 навіть особливо не роздумуючи, вже потім брат подарував мені 2 частину, після тижня мого ниття про те як мені життєво необхідна книга. На мій жаль 3 книги так і не має в українському перекладі, тож як віддана фанатка буду чекати стільки, скільки треба буде.
Якийсь час я читала психологію. Мені, звичайно, на той час було цікаво вивчати все те, а ще від книг цього жанру не виникає спустошення опісля.
Я обожнюю книги, їхній запах і історії в них, але вони, як і будь-який фільм/серіал змушують відчувати, що все це вигадка і такого в житті не буває. А ще вони допомагають втекти від реальності і на мить перестати знищувати себе думками про все інше накопичене в житті. Та думаю, в якомусь сенсі це добре, принаймні для мене.
