У кінці вони обидва помруть

РУФУС 01:59; МАТЕО 02:02

РУФУС

01:59

Внизу мене чекають опікуни. Вони відразу метнулись до нас, як дізналися новину, але Малколм відіграв роль мого охоронця, розуміючи, що мені треба ще трохи часу побути наодинці з собою. Я переодягаюся у велосипедний костюм: спортивне трико в обліпку, сині баскетбольні шорти поверх нього, щоб пах не стовбурчився, як в Людини-Павука, і моя улюблена сіра флісова куртка. Не можу навіть уявити, що у свій Останній день опинюсь в місті без велосипеда. Я хапаю шолом: безпека понад усе. В останній раз оглядаю кімнату. Я не втрачаю самовладання. Правда, нічого подібного. Навіть згадуючи, як ганяв з хлопцями м'яч. Не вимикаючи світло, я виходжу в коридор і залишаю двері відчиненими, щоб Малколму і Тего не було моторошно повертатися в нашу кімнату.

Малколм ледве посміхається. Він прикидається безтурботним, але це в нього виходить погано. Я знаю, що насправді він на межі істерики, та й не тільки він. Якби зателефонували комусь з них, я б теж зараз сходив з розуму.

— Ти справді розбудив Френсіса? — питаю я.

— Ага.

Отже, не виключено, що я сьогодні помру від руки опікуна. Існує правило: якщо ти не будильник, не буди його.

Я спускаюся слідом за Малколмом по сходах. Тего, Дженн Лорі та Френсіс чекають внизу. Вони нічого не кажуть. Перше, про що я хочу запитати, – чи немає новин від Еймі (наприклад, про те, що її затримала вдома тітка), але так не можна.

Я просто щиро сподіваюсь, що вона не передумала і досі хоче зі мною зустрітися.

Все буде добре. Я опаную себе та зосереджусь на тих, хто зараз поряд.

У Френсіса сон не йде на очі. Він одягнений у свій улюблений (він же єдиний) халат, як якийсь туз, який отримує величезні бабки з власного бізнесу, а не звичайний технік, який витрачає на нас те небагато, що заробляє. Він класний мужик, правда виглядає дикувато через лисини на голові, тому що сам себе підстригає, щоб заощадити пару баксів. Чистий ідіотизм, адже Тего у нас справжній геній-перукар. Я зараз не жартую. Тего робить найкращі фейди в місті. Цьому чортяку точно потрібно одного разу відкрити свій барбершоп і забити на амбіції стати великим сценаристом. Правда, Френсіс для фейда вже занадто сивий.

Дженн Лорі витирає очі коміром старої футболки з логотипом своєї альма-матер і знову надягає окуляри. Вона сидить на краєчкові стільця, як завжди, коли ми дивимося один з улюблених фільмів жахів Тего, і так само як в такі моменти, встає, але не тому що побачила, як розлітаються кишки. Вона обіймає мене, плаче на плечі, та це перші мої обійми після дзвінка відділу смерті. Я не хочу її відпускати, але не можна зараз стояти на місці. Дженн залишається поруч зі мною, а я витріщаюся на підлогу.