Flashback
2 years ago
25.05
В мене сама скучна пара з історії в інституті, нащастя, це останій в загальному урок історії цього року.
Я сижу і замість конспекту на останьому ряді розмовляю зі своєю подругою Медс Льюіс і паралельно з цим вона дівчина мого братця
І тут десь на середині пари в мене задзвонив телефон, це був тато, я здивувалась бо він ніколи мені не дзвонить просто так, але швидко вийшовши з аудиторії навіть не запитавши дозволу я нарешті підняла трубку
РОЗМОВА
(Та-тато)
Е-так тат? В мене пара
Та-Бет... Джей..він
Е-тат? Що таке? Ти мене пугаєш!-почувши його голос я стала справді переживати
Та-він мертвий....
Е-що...? Як...-вже тихо говорила я голосом який в мить став тремтіти
Та-він втопився...причина не відома-я не впізнавала татовиц голос, це говорив не він, я по телефону розуміла, що він плаче, я в житті не чула і не бачила, щоб він плакав
Я хотіла щось сказати, вле вже не могла, в мене відняло мову...
Та-я тебе зараз заберу
КІНЕЦЬ РОЗМОВИ
Це було останнє що я почула перед тим як я таки скинула трубку. Це останнє, що я нормально памятаю, далі все як в пелині, я зі сльозами на очах залітаю в аудиторію, забираю речі ігноруючи всіх і все, вилітаю на двір і поки сидячи на лавочці чекаю тата мене накриває істерика...
Сидячи зараз до мене лиш по трохи стало доходити
Е-*я втратила його в сикунду...*
Flashback and
Ну от він, той самий момент який зловив мене, після якого я стала інша, всі, Куп, батьки кажуть, що я до і після–абсолютно різні люди!
З того дня я ненавижу цю дату...
Вже другий рік під ряд я сижу на цьому грьобаному пляжі з бутилкою вина яку вже відкрила і пю тупо з горла, дивлячись на сьогоднішнє не спокійне море, сильні хвилі, бризки аж до літали до мене, вітер, приблизно щось таке по правді творилось в даний момент в мене в середині, ураган з емоцій, почуттів, горя і болі, хоча зовні нуль емоцій, нічого, абсолютно! Я вже навіть не плачу, весь минулий рік я кожну ніч проплакала, це вже була привичка, дньом я будую кар'єру в образі суки, а в ночі нарешті можу дати волю емоціям про що ніхто не дізнається так як я живу нащастя сама, а переїхала я серез місяць після смерті Джея, максимально швидко.
І це тільки ранок цього злощасного дня, а тут на дворі я проведу день до пізньої ночі.
POV Vinnie
З самого ранку я поїхав на роботу, перед тим як піти до Елізабет а уж тим більше до себе я зайшов в наше кафе на першому поверсі і взяв дівчині її, як я вже зрозумів олюблений яблучний чай, а собі каву щоб проснутись. І лиш тепер піднявся на останій поверх, поки я по ньому йшов всі дівчата-секретарі, хоча ні, краще буде сказати принаймі по їх вигляду, шлюхи-«секретарі», як би це не звучало, проводжали мене поглядами а коли побачили в які двері я заходжу закочували очі що було смішно.
Зайшовши я не побачив Хосслер а лиш Джоша на її місці і от тут я напрягся згадавши вчорашню розмову з Купером.
Дш-о привіт-я підійшов і ми пожали руки коли я поставив стаканчик, якій мав відати дівчині, на стіл.
В-а де Бет?
Дш-а..її сьогодні не буде-запнувся він
В-тваю мать-прошептав я-ти не знаєш, де вона може бути?-я старався приховати своє переживання хоча я і сам не можу зараз собі пояснити чому я так переживаю за цю дівчинку, не просту дівчинку...
Річардс замахав головою в різні сторони а потвм запитав з ухмилкою на леці
Дш-а чому ми так переживаєм за неї, Хакер?
Я промовчав і відвів погляд на мить задумавшись а потім різко відкинув на поки ці думки, зараз головне дізнатись де вона і як.
В-будеш щось знати дзвони!-кинув я і вибіг з кабінету
Я закіньчила писати цей фф тому ось додаткові дві частини, завтра можливо заквньчу його викладати🤭
