А з чого все почалося...?

Частина третя, у якій дощ стукотить по парасолі

Посеред шкільного коридору, який був повністю забитий учнями, що кудись поспішали, стояла руда дівчина. Її погляд був спрямований на вулицю. Через вікно було видно лиш багато маленьких крапель, які стукали по даху, падали на дорогу і перехожих. На секунду спостережлива важко зітхнула і обернулась. Здавалося ніби її щось турбувало, але та швидко відкинула погані думки, і почала ходити по колу, тихенько мугикаючи якусь пісню. Ззаду почулися кроки, і вона підвела голову. Перед нею стояв високий десятикласник з попелястим волоссям, і задоволено дивився на дівчину. А вона не гаючи часу, вже за мить стискала його у своїх обіймах.
- Ее.. Ніколь, ми ж здається про це говорили - почав бурмотіти він, хоч насправді йому подобалося, але не хотів, щоб хтось це бачив.
- Я ж казала, що не обіцяю - хихикнула руда і відпустила Куромаку з своєї хватки.
- То, про що ти хотіла поговорити? - запитав нетерпляче він. Дівчина на секунду задумалась і відповіла.
- Так, ну...знаєш, у мене в кінці року будуть екзамени, і мама наймає репетитора, а я хотіла, щоб ти мені допоміг.....Звісно, якщо ти не проти - Ніколь трохи прикусила губу очікуючи відповіді. Куро справді був для неї хороший друг, і мабуть він би міг підготуватися, але в якійсь мірі, їй було трохи соромно, просити про таке.
- Я не проти. І думаю, що зі мною ти успішно складеш екзамени на 81,5%.
- Тобто 18,5% того, що я провалю? - трохи тривожно промовила дівчина поглядаючи на Куро.
- Так..Тобто ні.. тобто.....
Руда лиш усміхнулася і кинула радісний погляд на Куро.
- Та я жартую - вона знову хихикнула, а очі виблискували бурштином.
Далі трохи розговорившись, обоє почали обговорювати різні наукові теми, іноді сперечаючись. Ну звісно, вони хоч і були протилежностями у характері, але попри все їх звела наука. Кожен день вони обоє зустрічалися на великому коридорі о першій годині.
Сказати, чи вони зустрічаються? Ні. Хоч і в Куро була симпатія до Ніколь, та не відповідала йому взаємністю. Він був для неї другом, так, але не більше. В деяких випадках вона прозивала його прізвиськами, які йому не подобалися. І Куро в свою чергу висаджував її темою про Нікель, адже ім'я подруги було точнісінько таке саме.
Поглянувши на годинник, який висів на стіні коридору, нагадуючи учням про те,коли вже варто йти до класу, здригнувся. Так, він лише випадково відвів на нього погляд, і зрозумів, що часу майже не залишилося. Трохи прокашлявшись, сірий привернув увагу рудої, яка досі висаджувала свої теорії, щодо хімії.
- Ніколь, я хотів тебе спитати...тобто запросити... неважливо...чи...може ти...хотіла б - наш романтик почав з кожним словом ніяковіти, втрачати над собою контроль, і ледве промовляв слова. Таке враження, ніби його щойно уразив Купідон, який вже давно чекав тієї миті - коротше кажучи...
Та, нажаль його запрошення перериває шкільний дзвінок. Щось у Куро ніби тріснуло. Уперше в житті він хотів, щоб перерва не закінчувалася. Почав себе лаяти за свою нетактовність, за те що, так по-дурному поступив.
- Ти ще можеш сказати, нам нічого не буде за декілька секунд - побачивши розчарування друга, Ніка намагалася чимось витягнути ситуацію. Нажаль не допомогло.
- Ні, все гаразд...забудь - промовивши це, вони розминулися.
Далі все було ніби у тумані. Думки розпливалися, неуважність почала керувати хлопцем. І взагалі, поводився сірий, м'яко кажучи, дивно.
- Куромаку, все гаразд? Що у вас з Нікою? Невже посварились? Агоооооов, земля викликає Куромаку вас не чути! - остання заява все таки пробудила Куро від думок.
- Дякую за переживання, але все добре - він намагався не показувати своє розчарування, але це в нього погано виходило.
- Аргх, ти так завжди. Але якщо не розказуєш то не буду допитуватися.
Звісно, Куро міг подзвонити або написати Ніколь, та чомусь йому було просто тоскно. Уроки тривали цілу вічність, але лише після уроків, він міг спокійно видихнути.
На вулиці йшов дощ, який почався тільки недавно, але вже встиг позаливати тротуар калюжами. На щастя, Куро містер "передбачаю все" захопив із собою парасолю, адже по прогнозу казали про сильний ливінь. Тому розпустивши свій темно-сірий щит, почав спокійно ступати по вже розмоклій, плитці.
Але раптом його погляд перехопила...
НІКОЛЬ!!!
Дівчина стояла під дашком школи, і милостиво поглядала у туман, очікуючи якогось чуда. Була вона без парасолі, напевно це була причина по якій вона не могла зрушити з місця. Куро охопила надія, що може не пізно, хоча не міг себе заставити поворухнутися на на міліметр. Це вперше в житті йому стало трохи боязко, і було не по собі. Невпевненість охопила хлопця, та все ж зробив крок.... і другий.... Було ніяково і неприємно. Він знав, що буде робити, але відчуття страху пронизувало його кожного разу, згадуючи про подругу.
- Ніколь! Все добре?
Дівчина різко обернула голову і побачивши хлопця, трохи здивувалася.
- Я..? Ну...все Ок. Чесно - по ній було видно, що вона бреше, але напевне не хотіла напрягати Куро, через свою незграбність і забудькуватість.
- Точно? Ти тут стоїш щонайменше хвилин 15. Когось чекаєш? Чи сама ідеш?
Куро почав буквально докопуватися до дівчини, але в Ніки нажаль не знайшлося на це аргумента. Вона просто втупила погляд на бруківку, ніби вишукувала там якусь гідну відповідь. Але сірий не став чекати завершення пошуків, він таки почав діяти трохи рішуче.
- Ти далеко звідси живеш?
Ніколь все таки відірвалася від витання в думках, і недовго думаючи відповіла
- Та ні, а що?
- Я міг би провести тебе. Звісно, якщо ти не проти.
Дівчина трохи здригнулася і підвела погляд на Куро. Чи була вона здивована? Дуже. Їй все ж не хотілось напрягати друга, але варіант, що залишився, тобто, стояти тут і чекати закінчення дощу, не надто влаштовував дівчину. Тому вибору не було.
- Ну.....гаразд... Тільки якщо я тобі не заважатиму - хоч вона бачила, що хлопець був цілком не проти, того щоб їй допомогти, але Ніка все ж була не впевнена.
- Звісно ні. Я навіть з радістю - остання він пробурмотів втупивши погляд кудись у бік.
- Тоді, окей - натягнута усмішка мала допомогти вибратися з неприємного положення, але на щастя Куро не помітив цього.
Вона невпевнено підійшла до нього і взяла під руку, що змусило сірого покритися ледь помітним багряний рум'янцем.
А через 20 хвилин він майже підстрибуючи ішов назад домогу.
"Мені вдалося, вдалося", а в мобільному майоріла зустріч.
18 жовтня
Іти гуляти з Ніколь.