Уламок минулого

Розділ 5. Підстава

У відділку

-Алекс, тобі телефонувала Мішель?
-Ні, а тобі?
-Ні. Саш?
-Ні. Вона мене вперше побачила у палаті.
-Дивно. Мені здалося, що вона засмучена тим, що ми пішли.
-І мені...
-Тихо усі! Мені Ева дзвонить...

-Так, Ево.
-Привіт. Алекс, а Мішель скоро прийде?
-А...е...ну...не знаю.
-Добрееее, а можеш мені дати з нею поговорити? І взагалі чого вона не бере слухавку?
-...Її викликало керівництво. Як повернеться, я передам їй, що ти дзвонила.
-Добре, дякую. У вас все добре? Ви помирились?
-......Звісно, ображаєш.
-Добре. Тоді бувай. Дякую.
-Бувай.

-Здається у нас проблема.
-Що трапилось?
-Мішель...Її сестра думає, що вона тут, з нами. Тобто вона прямувала до нас, але не дійшла.
-Треба повідомити Михайла Андрійовича.

-Всім залишатися на місцях!
-Руки вгору!
-Що відбувається?!-спитав Михайлович, який щойно прийшов.- Алекс, Енді, що трапилося?
-Ми не знаємо. Михайло Андрійовичу, Мішель в біді.
-Що?! Що з нею?
-О, так ви зізналися. Молодці.
-Велл? Ти що знущаєшься?
-У чому зізналися?
-Алекс та Енді викрали Мішель!
-Що за дурню ти тільки що сказав?
-Ні, цього не може бути! Алекс та Енді завжди були зі мною,-почав виправдовувати їх Саша.
-Тобто, ти теж причетний?
- Та ні! Я...я....Точно, згадав! Вчора я раніше поїхав додому.
-Ну ось.
-Саша, що ти в біса....-почав кричати Алекс.

Саша лише підморгнув.

-Вибачте, Михайле Андрійовичу, але ми забираємо ваших співробітників.
-Це якась нісенітниця....Я їду з вами.
-Як знаєте. Олександр, ми вас викличемо на допит згодом, не вимикайте телефон і не виїжджай з міста та країни.
-Так, звісно.

Вони поїхали.

В кабінеті залишився Нік, Дастін і Майк.

-Саш, можн поясниш?
-Потім. Прикрийте мене, якщо хтось спитає.
-Добре. Але ми будемо чекати пояснень.
-Дякую.

Він поїхав до лісу, насамперед перевіривши чи не має в машині жучків.

-Невже я помилився і її тут немає...

*Шурхотіння з глибини лісу*

-Хто тут?
-...

Згодом Саша побачив силует, який наближався до нього.

Пістолет був напоготові.

-...Мішель?
-Саша!
-Мішель, як ти?
-Трохи голова паморочиться, але в цілому я в нормі.
-Ти нас налякала. Я радий, що ти в порядку.
-Вибач, не хотіла лякати вас,-ти посміхнулася,-А ти що сам приїхав?
-Так....У нас маленька проблема. Але спочатку треба щоб ти позвонила сестрі, бо вона хвилюється. Потім поїдемо до мене.
-Навіщо?
-Бо у відділок тобі не можна. А мене можуть в будь-який момент викликати на допит, а в нас немає плану! Нам потрібен план, щоб довести, що Алекс та Енді не винні. Бо зараз...Стривай, а як Велл міг дізнатися про те, що тебе "викрали"? Точно, можна буде його запитати і вивести на чисту воду.
-Так, стривай! Я нічого не розумію. Який допит? У чому Алекс та Енді винні?
-Сідай у машину, я по дорозі все поясню.
-Ну добре. Але спочатку подзвоню сестрі.

Тим часом на допиті

-Алекс, де ти був учора вночі та сьогодні зранку?
-Сьогодні зранку у відділку. А вчора вночі вдома. Я спав.
-Хтось це може підтвердити?
-Так.
-Хто?-знервовано спитав Велл.
-Енді.
-Ага...твій напарник по злочину,-з полегшенням продовжував допит Велл.
-Ні! Та який к бісу злочин? Слухай, Велл. Скажи. Якби ми хотіли щось зробити з Мішель, то рятували б її від Сема? Причому двічі.
-Мені надійшло смс повідомлення від неї. Вона просила допомогу і написала, що саме ВИ за нею стежили.
-Що? Я тобі не вірю! Це якась маячня!
-Вибач, Алекс. Ти непоганий хлопець, але ж....Мішель,-він усміхнувся і пішов геть.