Гогвартс експрес приїхав до місця призначення. Першокурсників збирав напів велетень. Ґегрід як сказав Гаррі. Він вів їх зовсім у пітьмі, освітлюючи шлях лише собі. Коли черговий першокурсник впав, то Альтаїр начаклував кулю, що освітлювала шлях Драко, Гаррі і Альтаїру.
- Так хоч не вб'ємося! - сказав Альтаїр.
Черговий учень упав.
- Квест вижив поки не потрапиш в школу! - сказав Гаррі.
- Ага, не те слово! - сказав Драко.
- Можна було б освітити шлях, так було б безпечніше для кожного! - сказав Альтаїр - Схоже кожен мусить дбати про свою безпеку сам!
От їх привели до шлюбок. Альтаїр поставив собі галочку в голові, шлюбки схоже не мінялися ще з часів заснування Гогвартса. Сівши в одну шлюбку блондин і два брюнети вирушили вперед. Ґегрід їх привів до старої жінки, що завела їх у велику залу.
"Забагато пафосу" - подумав Альтаїр.
Кам'яні стіни, як і в "Ґрінґотсі", освітлювали смолоскипи, стеля була надто високою, щоб побачити там що-небудь, а на горішні поверхи вели розкішні мармурові сходи. Учні рушили слідом за професоркою по вимощеній кам'яними плитами підлозі. З дверей праворуч долинав гул сотень голосів, — там, очевидно, зібралася вся школа.
Професор Макґонеґел пішла до великої зали.
Важко було повірити, що Велика зала взагалі мала стелю, а не стояла просто неба. Особливо тим хто не мав раніше нічого спільного з магією.
Коли професорка Макґонеґел мовчки поставила перед першокласниками ослінчик на чотирьох ніжках, багато учнів дивилися із здивуванням.
На ослінчик вона поклала гостроверхий капелюх чарівника. Капелюх був полатаний, обшарпаний і страшенно брудний.
Якусь мить панувала цілковита тиша, а тоді капелюх смикнувся. Далі в ньому з'явився отвір, що нагадував роззявлений рот, і капелюх заспівав:
Ти не дивись, що я старий —
зрадлива зовнішність моя,
я з'їм себе, якщо знайдеш
когось мудрішого, ніж я.
Нехай твій капелюх новий,
нехай він сяє і блищить,
я — Сортувальний Капелюх,
мене нічим не замінить.
Я — Сортувальний Капелюх,
я знаю всі твої думки,
вдягай мене до самих вух, —
скажу, куди належиш ти.
Це може бути Ґрифіндор —
живуть відважні учні там,
сміливі, горді, як орли —
вони приносять славу нам.
А, може, долею тобі
судився чемний Гафелпаф:
чесноти і шляхетність там
завжди в думках і на вустах.
Старенький добрий Рейвенклов
дарує щедро всім знання.
Хто мудрість цінить, той знайде
там шану, честь і визнання.
Або, можливо, в Слизерин
сьогодні ще потрапиш ти, —
чого лише не зроблять там
задля досягнення мети!..
Тож надягай мене! Не бійсь!
В надійних ти руках (хоч рук
ніколи я й не мав), та все ж
я — хитромудрий Капелюх!
Капелюх закінчив пісню, і зала вибухла оплесками. Він уклонився кожному з чотирьох столів і знову застиг.
Професорка Макґонеґел виступила наперед, тримаючи в руках довгий сувій пергаменту.
— Коли я називаю чиєсь ім'я, прошу надягати капелюх і сідати для сортування на цей ослінчик, — оголосила вона. — Анна Ебот!
Рум'яна дівчинка з русявими косами підійшла, спотикаючись, до ослінчика, настромила собі по самі очі капелюх і присіла. Коротка пауза і…
— ГАФЕЛПАФ! — крикнув капелюх.
Зі столу праворуч долинули підбадьорливі вигуки й оплески, і Анна попрямувала туди — до гафелпафського столу.
— Сьюзен Боунз!
— ГАФЕЛПАФ! — знову крикнув капелюх, і Сьюзен сіла поруч із Анною.
— Террі Бут!
— РЕЙВЕНКЛОВ!
Цього разу заплескали за другим столом з лівого краю; кілька рейвенкловців підвелися, потискаючи руки Террі.
Менді Брокелгерст також пішла до Рейвенклову, а от Лаванда Браун стала першою новою ученицею Ґрифіндору, тож тепер оплески зірвалися з найдальшого столу ліворуч.
Мілісент Булстроуд потрапила до Слизерину.
— Герміона Ґрейнджер!
Герміона метнулася до ослінчика й рішуче натягла капелюха.
— ҐРИФІНДОР! — вигукнув капелюх.
Коли викликали Невіла Лонґботома, хлопця, що постійно губив свою жабку, він зашпортався і впав. Капелюх довго вирішував його долю. Коли ж він нарешті крикнув: "ҐРИФІНДОР!" — Невіл побіг, навіть забувши його скинути, тож мусив вертатися під загальний регіт, щоб передати його Мораґ Макдуґал.
За ним викликали Мелфоя. Зачувши своє ім'я, він неспішно почвалав уперед, і його бажання відразу здійснилося: капелюх, тільки-но торкнув його чола, одразу заверещав:
— СЛИЗЕРИН!
Мелфой задоволено рушив до своїх приятелів Креба й Ґойла.
Залишалося не так багато учнів.
- Альтаїр Блек! - сказала професорка.
Альтаїр шов так як і личить аристократу.
- СЛИЗЕРИН! - прокричав капелюх.
Знявши головний убір Альтаїр пішов за свій стіл за хвилину приєднався і Гаррі.
