Гоґвортс віддавав атмосферою минулих років. Навколо все повільно зеленіло, ходити вечорами коридорами ставало більш спокійно, бо темніло не так рано, на стінах висіли плакати та листівки до майбутніх змагань, першокурсники бігали, радіючи та сміючись, що викликало лише приємні емоції. Вже майже весняний настрій був чи не в кожного, здавалось, навіть у Джіні з Герміоною, які потихеньку звикали до теперішньої школи — похмурої, сумної, без Дамблдора та Гаррі з Роном, без тих приємних часів, коли вони засиджувались у вітальні Ґрифіндору, весело проводячи час в колі найближчих. Все змінилось. І лише те, що хлопці врятувались, пішовши в невідомість, змушувало Герміону жити далі, незважаючи на всі негаразди, намагатися шукати їх.
У Великій залі, як завжди, було досить голосно. Учні Реквенклов влаштували дискусію щодо гри в квідич, гафелпафці дзвінко обговорювали наступні заняття. І на мить подумалось, що все як раніше: сонячно, радісно, затишно. Лише слизеринці та ґрифіндорці тихо сиділи, не дивлячись навіть одне на одного. Таку ворожість раніше відчували тільки представники зміїного факультету. А зараз, бачилось, навіть Ґрейнджер, яка раніше була за рівноправність та толерантність до них, зозла скошувала очі, пускаючи іскринки роздратування, коли ті були десь поблизу.
На порозі зʼявився Снейп у своїй темній мантії та з презирливим виразом на обличчі, він йшов, несучи за собою весь холод, який проникав у найвіддаленіші куточки кімнати. Мав досить похмурий і, здавалось, втомлений вигляд, гостро відповідаючи і тільки роблячи зауваження.
— Підійдіть всі ближче, — прочистивши горло, мовив професор. Всі, повільно встаючи з місць, наближались до нього.
Мелфой був трохи похмурий, не зважав на друзів, тримаючи руки в кишенях, стояв прямо, трохи гойдаючись. Його платинове розкуйовджене волосся спадало на чоло, сорочка була розстібнута зверху, а рукава злегка засучені. Дівчина мимохіть подивилась на нього, на мить затримала свій погляд, коли спіймала себе на думці, що його вирла направлені прямо на неї. Кілька секунд тривали вічність, аж доки не привернув до себе увагу строгий голос Снейпа.
— Почнімо. Гафелпаф проходьте до столу з Рейвенклов. Міс Амбрідж опитує вас. А я… Слизерин, — він трохи застиг, ще більше примружуючи очі, і нехіть додав: — з Ґрифіндором.
Особливо не напружуючи слух, Герміона почула глузливий сміх Паркінсон із Тео, яких, напевно, це дійство змушувало верещати, як скажених.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Your choice
Fanfiction- Це мій вибір, Драко, не звинувачуй себе, - мовляла Герміона знову і знову, не відпускаючи його долоні. - Виграємо цю битву разом. - Разом і до кінця, памʼятаєш? - тримаючи знесилене тіло дівчини, почав він неначе крізь сльози. - Розплющ очі, Ґрейн...
