Your choice

Бруд

Весняний суботній ранок. Тихеньке дріботіння крижаного дощу за вікном, дивний сон, де дівчину врятував Мелфой, і легке сопіння разом з дотиком платинового волосся змусили Герміону встати, різко піднімаючись на ноги, схопити якусь книгу, що перша попалася під руку на комоді, біля ліжка, і, ніби налякано захищаючись, направити її на об'єкт фиркання, який по-господарськи розмістився на постілі у позі «зірки».
Розкинувши ноги і закріпивши руки за головою, Мелфой, неначе обурене кошеня, дивився на Герміону, кидаючи іскринки гніву.

— Трясця, Ґрейнджер, навіщо так рано? — поглянувши на годинник, де стрілка вказувала рівно о шостій, пробурчав він, перекидаючись на інший бік.
Дівчина стояла у помітному щоці, не відпускаючи книги, завмерла у тій самій позі, у якій стояла хвилину потому.

— Що я тут роблю, Мелфою? — зніяковіло проговорила Герміона, кладучи посібник «Зілля» на стіл.

— У сенсі що? — Він ледь потирав очі, позіхаючи, поглянув на дівчину, яка мала геть домашній вигляд: скуйовджене довге волосся, трохи заспані карі очі і ледве піднята нічна сорочка. — Спиш.

— Сплю?! — голосно викрикнула та, ще ширше розплющуючи свій і до того здивований погляд. — Сплю в твоїй кімнаті? Мелфою, ти щось плутаєш? — збентежилась дівчина.

— Ґре-ейнджер, — засміявся Драко, скрутивши вуста у невелику усмішку, — припини пекти раків, ти мене смішиш. — Він трохи затих, усвідомивши, що вона, скоріш, не пам'ятає минулої ночі, і додав, спустивши усмішку з вуст: — Ти справді забула?

— Забула що?... — Дівчина помітно розкрила рота. — А-а… — Вона сіпнулась, взявшись за голову, здавалося, ледь не впала від спогадів вчорашнього дійства. Що більше дівчина згадувала про приступ, панічну атаку та їхній.. поцілунок, то більше розплющувалися карі очі, змушуючи її нарешті прокинутися. — Вибач, Мелфою, що тобі прийшлось знехтувати своїм часом та комфортом і допомогти мені. — Набравшись спокою, мовила та. — Якщо тобі цікаво знати, то в мене такого типу тривожність була з дитинства, і повʼязана вона зі стресом, а зараз без цього, на жаль, ніяк. — На одному подиху пролопотіла Герміона, весь час дивлячись у підлогу, намагаючись не ловити зацікавленого погляду Драко.

Хлопець, лише ледь пробурчавши, жестом ніби запросив Герміону присісти поруч з ним. Він поправив розпатлане платинове волосся і відійшов до вікна, розчиняючи його та впускаючи свіже повітря. Вітерець пробіг кімнатою, змушуючи дівчину відчути легкий холодок, трохи схопивши дрижаків.