What if

Розділ сьомий «Amat Victoria Curam»

23 квітня 1981 рік

Це була чергова зустріч ордену. Сіріус сидів надзвичайно знервований, обмірковуючи хто є зрадником. Ці думки не покидали його вже дуже довгий час. Кожен раз все сильніше непокоячи його. Дамблдор на минуломісячних  зборах повідомив цю новину. За його словами, небезпека існує вже певний час. Сіріус у цьому не сумнівався, так як подібні здогади не раз виникали в його голові. Хтось зливає інформацію, не переставало гудіти у свідомості. Занадто багато випадковостей. Забагато жертв. Підтвердженням стала нещодавня вилазка Френка й Артура: здається звичайний патруль та накласти захисні чари на конспіративну квартиру, але хтось повідомив їхне місцезнаходження смертежерам. Лонґботтом та Візлі відбулися тілесними ушкодженнями середньої тяжкості, але Рауль Діґґ, що опинився поруч, так як був недалеко на патрулі, загинув. І відтепер в Ордені з'являться нові правила для більшої секретності місій кожного бійця.

Раптово Ремус поклав свою руку йому на коліно. Сіріус навіть не помітив, як почав трясти ногою. Рука Ремуса злегка зжала його нову, ніби промовляючи «заспокойся». Сіріус видихнув. Він був надто нервовий та виснажений цими днями, враховуючи той факт, що в країні не першій рік іде війна, до перемоги в якій вони так толком не наблизилися. Він втомився.

Тоді вони зустрілись поглядами. Очі Ремуса були такими добрими та ніжними, водночас занепокоєними. Сіріус під столом намацав гарячу долоню коханого(температура тіла Ремуса завжди була більша, ніж в інших) та переплів їхні пальці. Вони сиділи в кутку, прикриті від допитливих поглядів їхніми друзями, так що ніхто не міг бачити їхні долоні.
Сіріус дозволив собі порцію цього незначного комфорту перед тим як знову зосередитись на тому, що говорив Муді.
По черзі він викликав певних чарівників до сусіднього кімнати, очевидно, отримуючи від них звіт та даючи нові завдання. Скоро він звернувся до нього з Джеймсом.
— Пройдіть зі мною.
Вони пройшли з ним в дальню кімнату. Це була звичайна кімната, що в загальному відповідала стилю квартири. До біса проста: лише стіл, кілька стільців, на які вони сіли, та дві шафи з того боку кімнати. Найяскравішим елементом були оксамитово-сині штори, які виділялися на фоні світлих меблів та такої ж підлоги.
— Маю для вас деяку роботу, небезпечну і конфіденційну. — Муді наголосив на останніх словах. — У нас є інформація, що Рабастан Лестранж разом з іншими смертежерами готують теракт у Сассексі. Мені потрібно, щоб ви відправились на Алею Ноктерн і дізнались подробиці. У них там, щось на кшталт клубу. Понаглядайте за цим місцем, тільки непомітно, — промовив він, та витягнув аркуш пергаменту. — Тут вся необхідна інформація. Як тільки прочитаєте, одразу ж спаліть. Відправляєтесь туди завтра. На цьому все.
Муді махнув рукою в дивному жесті.
Сіріус уже давно вивчив, що він означає —  забирайтеся звідси негайно та не дратуйте мене.
Незабаром зустріч закінчилася. Джеймс на прощання хлопнув Сіріуса по плечі, пробурмотівши «до завтра».
— Побачимось, — усміхнувся Сіріус.
Роз'явившись на сходовий майданчик біля своєї квартири,  Сіріус одразу відчув біля себе присутність Ремуса. Він стояв позаду нього, але його аромат, характерне дихання, Сіріус міг вловити, здавалося, навіть з усіма виключеними відчуттями. Їхній зв'язок за роки знайомства став глибоким, на рівні інстинктів. Він витягнув зв'язку ключів, знайшов потрібний та відчинив двері.
Не встиг Сіріус як слід зачинити двері, як Ремус миттю притягнув його до себе, притиснувши до стіни.
– Я скучив, Гультяю, – прошепотів він, проводячи пальцем по його вилиці, – дуже, дуже скучив.
Сіріус теж сумував за своїм Муні. Причиною зокрема був дещо різний графік їхніх місій. Ремус взагалі проводив два тижні майже кожного місця, неодмінно, в певній зграї. Це повелося зі закінчення школи. Тільки закінчили навчання, одразу в Орден, в бій, за справедливість, краще майбутнє. Усі їхні друзі були в Ордені: Поттери, Пітер, Мері, Марлін і Доркас, які на початку року нарешті почали зустрічатися після доволі довгої розлуки. Доркас тільки цьогоріч приєдналася до Ордену, так як її мати потребувала цілодобового піклування уже два роки, а два брата-школяра не могли впоратися самотужки. Тому дівчина жила в Йоркширі, навідуючись до старих друзів лише на великі свята.У листопаді минулого року її мама померла й дівчина переживала тяжкі часи. Марлін чимдуж примчалася до неї, як тільки отримала листа. Сіріус завжди знав, що Марлін мала почуття до подруги, але тій завжди не вистачало духу зізнатися, а тоді вони почали надто рідко бачитися і т.д і т. п.. Марлін мала багато  характерних рис Ґрифіндору(хоробрість, самопожертва, щирість переконань), але тут вона показала рису, притаманну Гафелпафу, яка, утім, високо цінується в людях загалом - вірність. Її підтримка сильно допомогла Доркас; вона була неймовірно вдячна Марлін за турботу. Доркас не могла залишити будинок та молодших братів, тому була змушена залишитися в Йоркширі, а Марлін лишилася з нею. Сіріус щиро вважав, що вони заслуговують на щастя та кохання та був надзвичайно радий за них.
Ремус поцілував його – ніжно, м'яко, чуттєво – та занурив пальці в довге волосся Сіріуса. Сіріусу перехопило подих навіть від такого незначного жесту – як же він давно його не бачив. Точніше, майже місяць, так спершу в Сіріуса була робота, а тоді Місяць, від якого Ремус просто не може відмовитися. Тим не менш, зараз їхні довгі розлуки можна пояснити і тим фактом, що Ремус, як і певні інші перевертні, приймає експериментальне зілля, що носить назву «Вовчий аконіт». Зілля було інноваційним і складним, яке полегшувало, але не лікувало симптоми лікантропії. Дамокл Белбі – винахідник зілля – люб'язно погодився варити його для Ремуса за спонсорством Сіріуса – вірніше, Едварда, бо інгредієнти були дорогі, а Сіріус через тимчасове безробіття(через орден, якщо бути точним) не володів великим рахунком в Ґрінґотсі. Велика сума грошей, що йому Альфред залишив у спадок, пішли на покупку квартири, а жити на щось треба.
– Як місяць, Муні? – спитав Сіріус, коли після, напевно, тисячі солодких поцілунків Ремус відпустив його, щоб вони змогли знайти на кухню.
– Зілля помагає, це справді краще, – відповів він. – Але все рівно зв'язки зі зграями підтримувати варто, зникати на два тижні, а це... стає дедалі більш, я не знаю, марним.
Сіріус погладив його по щоці, відчуваючи не підробний сум за Ремуса. Він щиро намагається виконувати свої обов'язки гідним чином.
– Інколи мені здається, що все в цьому світі марне.
Ремус кивнув, а тоді, не тужуючи надто довго, напустив на себе пустотливий погляд справжнього залицяльника, яким він зрештою і був, та зухвало посміхнувся.
— Що ж, у нас ще є час до завтра насолодитися один одним. Що хочеш робити? — спитав Ремус, нахиляючи голову, що стало видно його спокусливий вигин шиї.
Сіріус прикусив свою губу. Ах, недаремно ми, тебе, Муні, прозвали Казановою ґрифіндорської вежі.
— Спочатку поїсти чогось смачненького, а потім поласувати тобою.
— Як чудово те, що наші думки сходяться.