What if

Розділ десятий «Зближення»

6 травня 1981 року

Реґулус прокинувся від власного глухого крику, одразу ж сівши на ліжку. Здавалося, з його легень викачали весь кисень і лишили вмирати десь на околицях царства Аїда. Він глибоко вдихнув, проте не зміг вгамувати тремтіння, що охопило його. Хлопцеві знадобилося майже хвилина, щоб усвідомити, що він у Лондоні, в квартирі Сіріуса, і що все відносно в порядку.
Регулус підтягнув коліна до себе та поклав на них голову. Піт стікав по ньому. Він не міг заспокоїтися. Один той самий сон з прибуття до Англії. Не сон, жахіття.
Регулуса й раніше мучили погані сни, але він знайшов спосіб спати без сновидінь. Кожного вечора він або напивався, або приймав сильні снодійні. Однак віддавав перевагу першому варіанту, бо той діяв безвідмовно.
Та тепер, коли можливості випити в нього не було, вони приходили щоночі. Причому, найбільш жваво, коли Реґулус нарешті отримав який не який спокій. Самотньо блукаючи Лондоном він не бачив сни, весь був наповнений адреналіном, непідробним страхом.
Зараз ситуація стала навіть гіршою, ніж в 1979, тому що в його жахливих сновидіннях з'явився ще один персонаж.
Регулус протер очі, силкуючись відігнати думки про Рея.
«Ось і він помирає, чудово, трясця!»
Йому й раніше снився саме цей сон.
Печера, від нудотного запаху якої в Регулуса крутиться голова. Інферії, котрі вже майже дісталися до нього, залишається всього лише кілька секунд, а тоді він помре. І перед цим недовгим моментом, перед тим, як вони затянуть його у воду, перед ним постають вони.
Спочатку батьки, лиця яких сповнені неприязні, а вуста викрикують прокльони в його сторону та бажають повну страждань смерті. Сіріус, роблячи все те саме, до того ж, очевидно, будучи на стороні родини, бо раптово рукав його сорочки задирається і стає видно мітку. Зрозумівши, куди напрямлений погляд брата, він посміхається гидкою кровожерливою посмішкою та плює наступні слова прямо в обличчя Реґулусу:
- Задоволений? Ти ж цього хотів, - посмішка стає ще більш бридкою, неприродною. - Тепер ми разом, на одній стороні.
Реґулус хитає головою, сльози вільно стікають по його щоках. Він не в стані видавити з себе жодного нікчемного слова і просто дивиться, як люди перед ним змінюються, а інферії все підходять ближче. Утім, Блек не рухається, стоїть ніби закам'янів.
Перед ним проносяться обличчя вбитих, катованих, інших, кому він так чи інакше завдав кривди. Появляється Барті зі своїм коронним «Ти ведеш себе як нікчема», Андромеда з ласкавою усмішкою, що скоро змінюється на сповнену жаху. Зазвичай останнім ішов Волдеморт, немовби показуючи Регулусу, наскільки той слабкий, але сьогодні після нього виникає Рей. Той не дивиться на нього з осудом чи ненавистю, просто з сумом. Потвори вже тягнуть Регулуса на дно, але той не видає жодного звуку, а тільки дивиться на Рея. Білявець не відводить очей теж, а тоді тихо прошепотівши «Це наш кінець», опиняється біля Регулуса. Вони тонуть обидва. І тоді в голові Блека з'являється одна дуже нав'язлива думка, що міцно там поселилася:
- Це я потягнув його сюди.
Рей захлинається водою першим, Регулус бачить, як той помирає, як страх з марним бажанням вибратися сковують його, як той виснажливо кричить, а вода й надалі перекриває йому шлях до порятунку. Регулус дивився на нього, а тоді відчуває, що й сам перестає дихати.
Просидівши в такій позі вже достатньо довго, Регулус не витримує і дістає заначку.
Хлопець спустився на кухню, бо (якби це не було іронічно) йому пересохло в горлі. Втамувавши спрагу, він уже було почав виходити на балкон, щоб запалити самокрутку, як почув недалеко кроки.
- Сіріусе, чому зараз? Хіба це не може зачекати до ранку? - коли той не відповів, Ремус потягнув його за плечі, змусивши подивитися в очі. - Що в біса сталося? - з натиском на кожному слові.
Сіріус зупинився і неначе мала дитина капризно відповів:
- Щось в ордені. Аластор просив негайно.
Ремус виразно подивився на нього.
- Що трапилося? Куди ти йдеш?
Сіріус ковтнув клубок в горлі.
- Я не знаю, Муні, - голос був уже доволі роздратованим. - Він просив приходити лише мені. Я повідомлю тобі одразу, як щось стане відомо, але на даний момент я гадки не маю, що там таке.
Ремус відпустив його.
- Добре, - на силу видавив він.
Сіріус не сказавши нічого у відповідь, вийшов з квартири.
Ремус вдарив кулаком у стіну, очевидно, випускаючи пар.
- Клятий орден, клята війна, - прошипів він та брудно вилаявся.
Регулус, звісно, трішки зацікавлений у їхній драмі, але все таки без особливого інтересу спостерігавший за сценою з балкону, запалив цигарку й зітхнув.
Ремус миттю повернувся на звук. Жодний мускул на його обличчі не затремтів. Він ліниво підійшов до балкону, прихопивши й собі пачку цигарок.
Спершись на поручні, Ремус таки звернув увагу на те, що саме Регулус курить.
- Не знав, що ти любитель чогось міцного за нікотин.
Регулус гмикнув.
- Така консистенція допомагає заснути. Слабенька, якщо чесно, - він щедро затягнувся. - Щоб обдовбатися є інші, тільки їх краще палити не на самотині, і бажано, щоб на наступний день не треба було на роботу.
Регулус посміхнувся, згадавши один випадок з Реєм, коли його терміново покликали до аврорату, а той з немилосердним похміллям пішов туди. Мало не вигнали.
- Либонь, ти став експертом? - фиркнув Ремус, видихаючи хмарку диму й дивлячись на нічне небо.
Регулус не відповів.
Вони стояли ще мовчки з хвилин п'ять, коли Ремус порушив тишу.
- Що тебе так мучить, що ти заснути не можеш?
Регулус покрутив у руках недопалок.
- Багато чого, - він запалив ще одну звичайну сигарету. - Але це точно не твоя справа.
Ремус пирхнув.
- А якщо укласти угоду? - Блек вигнув брову, а той продовжив. - Питання на питання. Ти мені ставиш запитання, а я тобі, іде?
Регулус був скептично налаштований, однак щось змусило його не відмовлятися одразу. Певно, він просто хотів з кимось поговорити і Люпин не здавався поганим варіантом. Регулус взагалі ніколи не відчував до нього ворожості. Крім того, дещо він запитати таки хотів.
- Тоді я ставлю запитання першим.
Ремус, трохи здивованим такою швидкою згодою, тільки-но додав:
- Але відповіді розгорнуті, а не два слова і все.
Регулус не злобно закотив очі.
- Гаразд, - він ще трохи помовчав. - Скажи, Ремусе, - намагаючись підібрати слова. - За яких обставин ти став перевертнем?
Ремус аж подавився димом від цього запитання. За хвилину він уже взяв себе в руки, але питання його явно приголомшило.
- Ну, що ж, - Ремус говорив пустим беземоційним голосом, ніби це була взагалі не його історія. - Мені було чотири.
Всього три слова, а земля немовби зникла з під ніг Регулуса.
Мені було чотири.
Цигарка полетіла з його руки, впавши на дорогу, але він навіть не звернув на неї уваги, витріщаючись на хлопця.
Мені було чотири.
Регулус знав, що таке перетворення у вовкулаку. Це болючий процес. А для хлопчика такого раннього віку... Всі слова зникли з його голови, а тим часом Ремус продовжив:
- Мій батько мав необережність перейти дорогу Фенріру Ґрейбеку, назвавши перевертнів «бездушними, злими істотами, які не заслуговують нічого, окрім смерті». Помста не заставила себе довго чекати. - Ремус не дивився на нього, відстороненно споглядаючи зорі. - Спочатку було легше, та потім, коли я став трохи старшим, мої батьки почали жити ще в гіршому страху: в страху перед мною, бо я ставав дедалі сильнішим під час повного місяця; в страху щодо того, що в мене не буде нормального майбутнього, оскільки спільнота, доведена терором до краю, точно не буде привітно ставитись до неконтрольованого перевертня, - він невесело посміхнувся. - Ну, а далі Дамблдорова пропозиція, Гоґвортс, мародери, орден, щось на кшталт щастя.
Ремус врешті перевів погляд на Регулус. Останній немовби втратив дар мови й тільки зумів, що прошепотіти:
- Мені шкода, це... Це жахливо. - Ремус тільки кліпнув. - Ніхто не заслуговує такого. Ти не повинен був розплачуватися за помилки інших.
Якщо його й зачепили Регулусові слова, то вигляд не подав.
Тоді Регулус збагнув, що хлопець сказав навіть більше, ніж він його просив. Ремус ніби хотів поділитися з ним чимось сокровенним.
- Тепер твоя черга, - натомість сказав Люпин. - Запитання не змінилося.
Регулус зітхнув. Ділитися своїми переживаннями він не збирався, але, чесно кажучи, хотів.
- Мене мучать жахіття. З того часу, як живу тут, стали ще нестерпнішими. Я вже звик до них, але сьогодні... - Регулус згинав і розгинав пальці рук. - Сьогодні у ньому померла людина, смерті якої я... Я не хочу. Крім того, мене мучать мої вчинки. Я вчинив багато, про що зараз жалію. - Регулус також почав дивитися на нічне небо, уявляючи, що поряд нікого нема, що він говорить це сам до себе. - Я вбивця. Використовував непрощені закляття. Допомагав мучити невинних. Не сказати, що все це було з моєї волі, але... - Слова застрягли в його горлі. - Мої руки в крові.
Регулус наважився поглянути на хлопця. Той пильно вдивлявся в його обличчя, але в погляді не було очікуваної злоби чи огиди.
- Як у всіх нас.
Регулус не знав, що відповісти на це, а Ремус тим часом продовжив:
- Ти вже не погана людина, Регулусе, якщо визнаєш свою провину. Всі ми можемо збитися зі шляху, але зрештою єдине, що справді грає роль - наш вибір в кінці.
Регулус кивнув. Підтримка Ремуса була для нього мов цілюще зілля, хоча слова «як у всіх нас» трохи збили його з пантелику. Він вирішив не казати більше нічого, дозволивши тиші повиснути між ними.
Повернувшись до кімнати, Регулус врешті заснув без сновидінь. І «снодійне» тут було ні до чого.